Завантажити

взагалі говорив на цю тему неохоче, використовуючи будь-який привід, аби перекинути балачку на інше.
– Може сам винен, – висловив припущення Антон. – От і не збирається мститись, в принципі.
– Або навпаки, – сказав Ромка. – Хоче порахуватися без нашої допомоги. Та й без втручання „органів”.
До бару вбіг Корозія й, захеканий, впав до столу:
– Взнав! Пацани чули, буцімто Мишко-боксер нахвалявся, що більше до його Оксани ніхто не підступиться. Провчив, мовляв, одного!
– Точно! – стрепенувся Ромка. – Пам’ятаєте, Букет іще згадував якось, що завів нову подругу – Оксану?
– Отже, боксер, – напівзапитав-напівствердив Северин.
– Боксер! – погодився Антон. – В принципі, „почерк” боксерський!
– А хто ж іще міг зробити з Букета таку відбивну! – вигукнув Ромка. – Підстерегти козла та віддухопелити тлумом. Аби закостогримів потім у ту саму палату, що й Букет!
– На сусіднє ліжко! – сподобалась ідея Корозії.
– Доцибався наш Букетик! – скрушно хитнув головою Северин. – Ну, хай там що, а та Оксана ж боксерові не жінка. З ким хотіла – з тим пішла. То що конкретно вирішуємо?
Рішенням було влаштувати боксерові те, що він учинив Букетові. Корозію відрядили шпигувати за противником, з’ясувати де живе, де буває, кудою ходить, коли повертається й подібне. Інші ж вітрогони розійшлись по домівках, поновлюючи в пам’яті усі відомі їм прийоми єдиноборств.
Наступна зустріч відбулась на третій день. Прикрашений величезною сизою гулею, Корозія оббіг усіх і кожного повідомив, що сьогодні боксер іде на день народження до приятеля й вертатиме додому рівно об одинадцятій вечора.
– А як знаєш час? – здивувався Северин.
– Агентурні дані! – незворушно запевнив рудавий.
Северин оголосив збір.
Хлопці сиділи на лаві біля чийогось, затіненого яблунями, обійстя й чекали. Антон намотував на кулак правиці шкіряного паска, Северин і Ромка розминали долоні повільними, зосередженими рухами хірурга перед відповідальною операцією. Корозія, якого брати не хотіли, але який учепився кліщем слідом, грався з мишкою. Її біленька цята дивно відсвічувала в перлистому місячному світлі.
– Наскочимо всі зразу, з трьох боків, – вкотре настановляв товаришів Ромка. – Поодинці він нас однією лівою повкладає!
Хлопець трохи нервував, і йому необхідно було щось говорити для заспокоєння.
– Не повкладає, – погрозливо запевнив Северин. – Сьогодні не його день!
– Одинадцята, – глянувши на годинник, повідомив Антон.
І саме цієї миті почулись голоси.
– Він! – тихо промовив Северин.
– А я що казав! – голосно зашепотів Корозія. – ЦРУ відпочиває!
– І не сам.
– З дівкою.
– Нічого. Соратниця підожде.
Лава ховалася в тіні гіллястої яблуні, що перекинула віття через паркан, тому розгледіти хлопців було важко. Натомість вони вже скоро побачили боксера, який наближався до них, ідучи серединою заллятої місяцем вулиці, й обіймаючи рукою дівчину. З його незв’язної мови та непевної ходи було зрозуміло – „під газом”.
– Нехило відтягнувся на іменинах! – зловтішно процідив Антон.
Попідводились.
– Це Оксана? – тихо спитав Северин.
– Ні, – шепнув Корозія. – Та, здається, трохи вища. Класна дівка. Родимка така прикольна на щічці.
– Родимка?.. – затнувся Северин. – Чорт, Оксана...
– Ну, поможи Боже! – скреготнув зубами Антон. – Боксер з подругою підійшли вже зовсім близько.
– Стоп! – шепнув Ромка. – Операція скасовується. Є кращий план!


Лозина, клацання замка та лікування ангіни.

Тепер тьотя Ада не дозволяє дівчинці спати „скільки заманеться”. Байдужим, відмерлим голосом вона будить Юлю о сьомій ранку й одразу садовить за стіл. „Ось, це завдання на сьогодні. Постарайся витримати стиль, відчути настрій”. Вона дістає малюнки з тієї заскленої шафи, до якої Юлі категорично заборонено підходити, й дівчинка їх перемальовує. Цілий день. Їй заборонено малювати щось інше, заборонено не малювати нічого, вона „повинна старатись”. Щоранку тьотя Ада кладе перед маленькою художницею кілька малюнків з шафи та йде на роботу. „Сніданок на столі і, сподіваюсь, ти поводитимешся розумно..!” За нею клацає замок, і дівчинка залишається сама. Ввечері – перевірка: „Тут непогано, але зверни увагу на настрій. Мені здається: ти його не відчула. А настрій – це дуже важливо! Придивись уважніше. Відчуй! А тут добре, тут все збігається. Молодчина..!”
Юля старається. А спробуй – не постарайся! Адже в руках у тьоті Ади лозина. Зовсім маленька лозинка, трохи довша за найдовший Юлин пензель, але дівчинка її страшенно боїться. Вона така палюча! Зазвичай тьотя Ада просто тримає лозину в руці, цьвохкаючи нею в іншу долоню, але якщо тьотю Аду розгнівати… Тоді вона вже цьвохкає лозиною по Юлиних пальчиках. Ще й забороняє при цьому плакати. Щоправда, биття трапляється нечасто. Досі – всього двічі. Перший раз – коли Юля відмовилась працювати взагалі, а другий – коли намалювала саму тьотю Аду, з

читати