Завантажити

повинен займатися і брудом. Отож, уважно прочитавши ваші нотатки, у мене склалося враження, що… Що… (Піднімає палець догори)

Маестро нетерпляче: Що – що?

Молодик: Що ви йдете проти свого народу.

Маестро: Ви помиляєтесь, я належу своєму народові. Тому й приїхав помирати сюди, а не залишився в Німеччині, Італії чи Франції.

Молодик: Але, на жаль, ваше мистецтво не належить народові. (Бере з тарілочки на столі яблуко і голосно надкушує).

Маестро після паузи: Так, моє мистецтво належить світові.

Молодик: Ха-ха! Браво, Маестро! Я ціню ваше почуття гумору. Цього від вас не відняти. Але народу цих ваших мистецьких «ізмів» й задурно не треба! Йому -- аби простіше й дешевше! Тому ваш експресіонізм засуньте…

Маестро хапаючись за бильця крісла і пробуючи піднятися: Не забувайте, що ви в мене гостях, а не я – у вас!

Молодик: А ви хочете заглянути до нас на вогник? В Організацію? За наші сірі, кількаметрові мури? Ласкаво просимо, Маестро! У будь-який зручний для вас час! (Встає і картинно нахиляється у реверансі)

Маестро мовчить.

Молодик: Так-от, Маестро, я ще не виголосив своєї звинувачувальної промови. Ви кажете, що завжди були з народом… А от ці запонки на вашій сорочці – часом не з Парижа? А двадцять шість ваших сорочок у пральні у часи так званого вашого мюнхенського «бідування»? Це тоді, коли тут з голоду пухли мільйони і ходили босими аж до першого снігу? Це теж – «по-народному»?

Яке високе мистецтво ви хочете творити у цій забутій Богом дірі? Яка опера? Який балет? Які шедеври під прогнилими солом’яними стріхами? Тут, аби хліба на всіх настарчити! Але хіба вас цікавила проблема хліба? Ви ж буржуа, франт, панський гриб! Навіть вмираючи з голоду, буде сидіти у костюмі з метеликом і розмірковувати про вічність! Тьху!

Маестро хоче щось заперечити, але приступ сильного кашлю не дає йому нічого сказати. Сигара випадає з його руки.

Молодик: О, у вас, схоже, геть кепські справи.

Голос Розі з кухні: Маестро, зробити вам чаю з шипшини?

Молодик гукає: Принесіть два чаї, будь-ласка!

Маестро нарешті прокашлявся.

Молодик: Краще я сам принесу. (Забігає до хати).

За мить повертається з двома горнятками.

Молодик ставить їх на стіл: Прошу, Маестро! (Дістає з кишені плаща флягу. Підливає собі коньяку в горня). Вам, Маестро, навіть не пропоную, бо ви в нас і так безнадійно слабі.

Маестро заперечливо хитає головою.

Молодик піднімає горня: Ну – за побєду! (Голосно сьорбає). О, яке блаженство!

Уважно дивиться на Маестро. Той навіть не бере чаю.

Молодик ставить горня: Вам не сподобався тост?

Маестро: Та ні, чому?..

Молодик розглядаючи нігті: А мені не подобається оцей ваш претензійний стиль одягатися, ця манірність, вичурність, снобізм! Білі рукавички, хусточки в накладних кишенях, запонки, метелики, манжети, штиблети, манікюри, педикюри… (Голосно сякається двома пальцями на землю). Клята застуда! Звідки у вас цей снобізм? Чи не від обожнюваного вами Оскара Уайльда – цього англійського сноба з нетрадиційною сексуальною орієнтацією? Хоча для вас, митців, вона, здається, є традиційною…

До речі, Маестро, а чому художники малюють автопортрети? Це ж як себе треба любити, аби зображувати на полотнах?! У вас, здається, їх теж з десяток.

Маестро: Це класичний жанр мистецтва!

Молодик: Вигороджувати себе ви вмієте! (Дивиться у папери) Це ж яку треба мати манію величі, аби фіксувати про себе найменші подробиці?! (Цитує) «З безробітними сестричками з Руру ми слухали джаз і танцювали шимі» (Показує, викидаючи колінця). Кому цікаво, Маестро, що ви виробляли з цими безробітними німецькими сестричками?

Маестро гостро: Мені! Мені – цікаво! Це моє життя! Моє, розумієте!? І нікому до нього нема діла!

Молодик: Нікому, окрім нас… (Читає) О, тут цікавий момент. «Я торкнувся своїм перснем до пам’ятника Бетховену, попри табличку «Торкатися заборонено». (Піднімає голову). Те саме ви проробляли з усіма скульптурами Мікеланджело та іншими шедеврами, які траплялися на вашій життєвій дорозі і дбайливо охоронялися. А ви, як бачу, правопорушник, Маестро… (Махає пальцем). Суспільно небезпечний тип! Ви справді вірите, що частина геніальності таким чином може вам передатися? Через оцей ось перстень?..

Маестро, закриваючи руку: Це вас не стосується…

Молодик: Я був про вас кращої думки… Ви ще скажіть, що плюєте через ліве плече і не їздите тринадцятим маршрутом…

Маестро: А вас в Організації гарно готують: умієте бити по найболючіших точках!

Молодик, схиливши голову: Дякую на красному слові! Обов’язково передам нагору! А цей шимі, я вам скажу, нічого…(Скидує плащ). Нарешті зігрівся! У наших казематах така холодрига. Один чай з коньяком рятує. Так, тепер треба трохи порухатися. (Починає робити гімнастику. Співає: «Красуні, красуні, красуні кабаре…»).

Маестро очманіло на нього дивиться. Той робить наклони.

Молодик: До речі, Маестро, здається, у Німеччині ви були затятим членом гольф-клубу. Завжди хотів з’ясувати для себе правила цієї дивної буржуазної

читати