Завантажити

Тільки не куріть тут, я вас прошу. Маестро мучать приступи кашлю.

Йовжко: Еге ж. (Хоче запхнути люльку в кишеню. Але здогадується, що її треба спочатку загасити. То, не кваплячись, гасить).

Маестро: Колись нас критикували, що ми -- занадто народні, тепер за те, що – антинародні…

Йовжко: Еге ж, критикам ніколи не вгодиш. Хто не годен малювати, стає критиком.

Мовчать. Йовжко сьорбає гарячий чай.

Йовжко: Ти чув, що Дюла помер?

Маестро здивовано: Так? Упокой Господи душу його! (Хреститься)

Йовжко: Добрий був художник.

Маестро задумано: Авжеж! Малював зі мною в Німеччині. Таких художників, як він, у Мюнхені було тисяч шість.

Йовжко: Еге ж!

Мовчать.

Маестро: А пам’ятаєш, як ми влітку…

Йовжко: Еге ж!

Мовчать.

Маестро: А коли восени відкривали...

Йовжко: Еге ж!

Мовчать.

Маестро: А коли взимку треба було….

Йовжко: Еге ж, ще й як тямлю!

Мовчать.

Маестро: Йовжку, ти – світла людина…

Йовжко: Еге ж!

Маестро: Ти ніколи мене не підводив.

Йовжко: Еге ж!

Маестро: Я хочу подарувати тобі картину. Бачиш ту, що до шафи приперта?

Йовжко: Еге ж!

Підіймається і неквапливо її оглядає.

Йовжко: Файний пейзаж!

Маестро: Еге ж!

Йовжко: То ти взимку малював?

Маестро: Та ні – влітку. Подобається? Вона – твоя!

Йовжко: Але я не можу її взяти.

Маестро: Чому? Я тобі її дарую!

Йовжко: У мене нема, де свої полотна розвішати. Та й тобі вона знадобиться більше.

Маестро, задумавшись: Ти – правий. Художник має жити в полоні свого мистецтва.

Йовжко: Добре, цімборику. Дощ уже стих. Я мушу йти. Стара і так пилятиме за парасолю. Бувай!

Обіймаються.

Виходить.

Через мить повертається.

Йовжко: Капелюха забув!

Маестро: Еге ж!

Знову обіймаються.

Виходить.

Через мить знову повертається.

Йовжко: От голова і два вуха! Забув передати гостинці, що стара вам наготувала. (Простягає Розі стару торбинку). Але торбинку поверніть! Бо стара пилятиме.

Розі витягує пляшку домашнього вина і кульочок грецьких горіхів.

Йовжко: То з мого дерева (Показує на горіхи). А то з моєї пивниці (Показує на вино).

Маестро, посміхаючись: Еге ж! Дякую, цімборе!

Обіймаються втретє.

Йовжко виходить.

Маестро: Який він все-таки славний! (Розмірковуючи) Красу треба бачити у будь-якому прояві!

Розі: Віднесу подарунки на кухню.

Виходить.

Маестро задумано: Тільки через мистецтво ми можемо стати людьми (Записує в зошит).

Обережний стук у двері.

Маестро, махаючи головою: Я не здивуюся, якщо Йовжі забув черевики.

Голоси в коридорі: Вибачте! Маестро вдома?

Голос Розі: Так-так, проходьте!

До кімнати заходить Розі, за нею -- два юнаки. Один з них вражаюче схожий на молодика з першої дії.

Маестро радісно: Дивіться, хто прийшов! Майбутні генії – Тоні і Бонді! (Тисне їм руку). Сідайте, хлопці!

Тоні: Маестро, ми до вас з ідеєю!

Маестро: О, це вже мені любиться!

Бонді: Тільки зрозумійте нас правильно…

Маестро: Хіба я вас коли-небудь не розумів?

Тоні: Саме тому ми це й хочемо зробити…

Маестро: Мила Розі, гляньте, будь-ласка, чим ми можемо почастувати цих двох ідейних носіїв?

Розі розводить руками: Хіба що горіхами…

Маестро: Чудово! Горіхи -- це краще за морських раків. Повірте мені, молоді люди. Я на французькій кухні розуміюся.

Розі виходить на кухню. Чути, як вона там коле горіхи.

Маестро по-зрадницьки: Отож, у вас є ідея… Сподіваюся, вона вартує сто тисяч горіхів.

Тоні скоромовкою: Ми хочемо розмалювати вашу хату.

Бонді, перебиваючи його: Себто, намалювати вам картини на стінах.

Тоні: Не на всіх, а тільки на зовнішніх.

Бонді: Щоби всі бачили, що тут живе великий художник.

Тоні: От!

Бонді: Ага!

Маестро слухає, переводячи погляд з одного хлопця на другого. Коли вони скінчили, починає реготати.

Маестро крізь сміх: Ой тримайте мене! Помираю! Ой!

Забігає Розі.

Розі гнівно: Що ви наробили?!

Кидається до Маестро.

Маестро, приходячи до себе: От молодці! От оригінали! Я вже давно так не реготав. Мила Розі, негайно несіть цим розумникам горіхів. Вони їх заслужили. Я хочу, аби вони поїдали їх при мені. Причому негайно!

Розі виходить.

Тоні невпевнено: Ну то як вам наша ідея?

Маестро: Чудова! А мені можна буде взяти у цьому участь?

Бонді: Ні, ми хочемо, аби вашу хату розмальовували тільки ваші учні. Прийде ціла наша група. І ще паралельна.

Маестро: Ого! А вас за це із студентів не поженуть?

Тоні: Нам вже все-одно. Після того, як вас звільнили із викладання, там більше нема в кого вчитися.

Маестро, тамуючи хвилювання: Диви, Тоні, вузол краватки має бути більший і вільніший. Дай сюди, я покажу, як в’яжуть краватку в найвишуканіших товариствах Парижа.

Тоні знімає краватку і простягає Маестрові.

Маестро, показуючи: Бачиш?.. Запам’ятав?

Тоні: Ага!

Маестро, заспокоївшись: То коли ви хочете приступити до роботи?

Бонді: Завтра, бо сьогодні мокро.

Маестро: І чим я з вами розплачуватимуся? Хіба що – розмовами…

Тоні: А це для нас –

читати