Завантажити

найцінніша валюта. Ми досі згадуємо ваші лекції.

Маестро: І що би ви хотіли почути?

Бонді: Колись ви нам казали, що художник повинен мати свою філософію душі…

Маестро: Так, це правда.

Тоні: А в чому полягає ваша філософія?

Маестро розгублено: Моя?.. Моя полягає у … стражданні. Так, у стражданні від мистецтва… і від любові.

Бонді: А хіба страждання можуть возвеличувати, надихати, підносити?

Маестро: Вони очищають. Роблять нас надзвичайно чутливими. Ми тонше і глибше тоді бачимо світ.

Тоні: Дивна філософія… Мабуть, її можна зрозуміти тільки з часом.

Бонді: А чому ваші картини одним подобається, а іншим – ні? Що є краса? Як її визначити?

Маестро: Гм… Краса… Одне є гарним для примітивної людини, зовсім інше – для інтелектуала. Хоча бувають речі, якими захоплюються всі. Кант вважав, що красивим є те, що нам подобається без особистого інтересу.

Тоні задумано повторює: …Те, що нам подобається без особистого інтересу… Гм…

Маестро: А скільки краси можна побачити в одному дитячому обличчі, яке за секунду може мати сотні виразів!

Бонді: Маестро, а що для вас найважче малювати?

Маестро: Найважче малювати воду.

Тоні і Бонді разом: Воду?

Маестро: Так. Поставте на стіл в освітленій кімнаті склянку води. Роздивіться, як сонячний промінь розбиває її на частини. Як гра води нанизує на ваші руки невловиму веселку. А тепер спробуйте це намалювати…

Тоні: Це, певно, справжнє мистецтво…

Маестро: Мистецтво втратило мету. Сьогодні нема часу навіть для життя, не те, що для творчості. Але мистецтво – це не примітивне копіювання натури. Творчість мусить проходити через ваше серце і вашу голову.

Бонді: Але вас саме за це критикують…

Маестро: Експресіонізм – це інтелектуальне мистецтво. Його мало хто сповідує. А ще менше – розуміють.

Бонді несміливо: А ви бачили вчорашню газету?

Тоні тихо: Не треба, Бонді…

Маестро: Розі сказала, що газета не вийшла…

Бонді, витягуючи з кишені складену газету: Ось… Вийшла стаття про вас…

Маестро, хвилюючись: Справді?

Тоні: Маестро, це дурниці, не варті вашої уваги…

Маестро: Я тільки прогляну… (Бере газету).

Тоні штурхаючи Бонді, тихо: Для чого ти це зробив?

Бонді з притиском: Маестро має знати правду!

Маестро, читаючи вголос: «Антинародна група мерзенних виродків»…Так-так, цікаво… «Формаліст і буржуазний естет»… «агент реакції»… «спотворює у своїх полотнах дійсність»… «не знає анатомії і кольористики»…

Газета випадає з його рук. Маестро відкидається на кріслі.

Тоні: Маестро, вам погано?

Маестро ледь чутно: Ні-ні… Я трохи посиджу..

Бонді: Може, принести води?

Маестро задумано, стиха: «Не знає анатомії»…

Заходить Розі з розносом і трьома горнятками чаю та горіхами на тарілочці.

Розі: А ось і чай, хлопчики… З горіхами… (Кладе на стіл).

Помічає, що Маестро сидить з заплющеними очима.

Розі: Маестро, щось трапилося?

Помічає на підлозі газету. Підіймає її. Читає. У неї тремтять руки.

Розі: Боже! Хто приніс цю гидоту? (Зачіпляє рукою горнятко і чай розливається).

Бонді: Я принесу з кухні рушника. (Вибігає).

Розі: Милий Маестро! (Присідає біля нього). Ви ж знаєте, що це – цілковита брехня! Мені про неї ще вчора на базарі казали.

Маестро стиха: «Антинародний виродок»…

Тоні: Вибачте нас, пані Розі!

Маестро: Нічого хлопчики… Я ж повинен знати правду…

Тоні: Маестро, не вірте цьому!

Прибігає з рушником Бонді.

Бонді: Ви – наш найкращий художник. Усі студенти моляться на вас.

Маестро, ледь усміхаючись: Я ж – не ікона, аби на мене молилися…

Тоні: Але ви – геній!

Маестро зло сміється: Геній? Ха-ха! Ви мене розсмішили? Я – «безродний космополіт, який не вміє малювати»…Чи як там пишуть… (Хоче взяти від Розі газету)

Розі, притискаючи газету до грудей: Не дам! Буде чим піч розпалити!

Бонді, підіймаючись: То ми завтра прийдемо малювати, Маестро?

Маестро втомлено: А-а, так-так…

Тоні: Не хвилюйтесь, Маестро. Ми – ваша маленька гвардія…

Обидва разом: До побачення, Маестро! До побачення, Розі!

Маестро і Розі мовчать. Вона гладить його по руці.

Хлопці виходять.

Розі задумано: Тому, мабуть, і приходив Йовжко. Хотів підтримати…

Маестро: Йовжко ніколи не читав газет. Тому, мабуть, і прийшов…

Розі: Маестро, принести вам ліки?

Маестро: Ні, мила Розі, краще підігрійте вина.

Розі здивовано: Вина?

Маестро: Так, я ще не завершив головної справи!

Розі виходить.

Маестро з розпачем: Але за що?! За що?! Вони ніяк не зрозуміють, що мій «ізм» -- це моє відчуття світу. Це мої вічні пошуки. Вони хочуть заборонити мені навіть думати!

Розі приносить карафку з гарячим вином. Розливає в горнята.

Маестро запально: Мила Розі, вони критикують мене за барвистість, за насичені кольори! Хіба я винен, що народився не безликою сірою вороною?

Розі: Вони просто заздрять вашому таланту, Маестро!

Маестро, надпиваючи вино: О, який забутий смак гарячого сонця і вільного вітру! А пам’ятаєте, мила Розі, як цвіли акації біля нашої маленької квартирки

читати