Завантажити

життя втрачає все оте божественне? Всі наші біди, Джимі, від аморальності. (Пише).

Скрипить хвіртка, і на подвір’ї з’являється елегантно вбраний молодик у сірому плащі і капелюсі.

Молодик, піднімаючи капелюха: Моє шанування, маестро!

Маестро: Доброго дня! Чим зобов’язаний?

Молодик: Ми не знайомі, тож дозвольте відрекомендуватися. (Знімає капелюха). Мене звати… Хоча яке це має значення? Досить того, що я представляю Організацію. (Плюхається в плетене крісло).

Маестро: Організацію? Яку ще в біса… (Схрещує руки на грудях) А-ах, Організацію! І чим я зацікавив… таку поважну установу?

Молодик закидаючи ногу за ногу: Я уповноважений провести з вами бесіду.

Маестро: Бесіду чи…

Молодик: Ні, це не те, що ви подумали... Назвемо це дружньою розмовою. Поки що.

Маестро: І що вас цікавить?

Молодик: Мене цікавить… ВСЕ! Нашу Організацію завжди цікавить усе!

Маестро: То це буде вже не розмова, а сповідь!

Молодик: Атож. Тільки відпущення гріхів даватиму я. Або – не даватиму.

Маестро: Гм… Чого тільки в житті не побачиш!

Молодик. Для початку хочу запропонувати вам ваші улюблені сигари. (Дістає з портфеля коробку. Витягає сигару, нюхає). О, який шик! У вас відмінний смак, Маестро!

Маестро беручи сигару в руки: Я вже кілька років не палю. Лікар заборонив. (Кладе її назад в коробочку).

Молодик: Маестро, я вас не пізнаю. Я досконало вивчив вашу справу і уявляв вас зовсім не таким: світським левом, який завжди робить те, що хоче.

Маестро: Гаразд, скористаюся вашим дарунком. Тим паче, коли ще така нагода трапиться?

Затягуються сигарами.

Обидва: О! Смак забутих часів!

Молодик: Отож, Маестро, повернімося до справи. У мене до вас є декілька питань. Точніше, декілька десятків запитань.

Маестро: Ого!

Молодик: Нас цікавить… (дістає з портфеля папку, гортає папери). Ага, ось. Нас цікавлять ваші зв’язки з Німеччиною. Ви здається німець, чи не так?

Маестро: Не так. Моя мама – німкеня. Але я себе німцем ніколи не почував.

Молодик: Ваш дід родом з німецького міста Зедлітц. Його звали Аганшто… Тьху, язика зломиш!

Маестро: Агоштон.

Молодик: Він часом не єврей? Адже тоді вашу колишню популярність було б дуже легко пояснити. У нас, що не геній, то -- син Ізраїля.

Маестро: Мушу вас розчарувати, але на мене це правило не розповсюджується.

Молодик: Тоді якого дідька ви робили чотири роки в Німеччині, якщо ви – не німець?

Маестро: Мюнхен, якщо вам відомо, був одним із центрів світового малярства. Там працює кілька тисяч художників.

Молодик: І серед них ви – невизнаний геній з країни бурих ведмедів… А от чим ви поясните такий ганебний факт своєї біографії, що ви малювали самого біснуватого фюрера? (Схоплюється на ноги, прикладає два пальці замість вус і салютую нацистським привітанням).

Маестро: Я працював кореспондентом баварської газети. І малював те, що мені наказувала редакція. Саме в той час у Мюнхені проходив процес над Гітлером. Але це було ще на початку двадцятих….

Молодик: Шкода, що в особовій справі нема ваших малюночків. Цікаво би було глянути…

Маестро: Нічого цікавого. Звичайний, судовий шарж…

Молодик: Але одного його достатньо, щоби раз і назавжди накласти на ваше прізвище табу.

Маестро розводячи руками: Більшого табу, як нині, на мене важко накласти.

Молодик посміхаючись: О, ви ще не знаєте наших можливостей! Та повернімось до нашої балачки. І на що ви у Мюнхені жили? Невже на газетні карикатури?

Маестро: Я малював…

Молодик: І що? Чи то пак – кого?

Маестро: Ну… різних людей.

Молодик: Авжеж! Усіляких генералів, чванливих вельмож, вгодованих бюргерів та їхніх пихатих дамочок. Це ж чисте заробітчанство, Маестро! Та що не зробиш заради мистецтва… жити! Ха-ха! О, ви -- майстер парадних портретів!

Маестро: А, по-вашому, я мав ходити з простягненою рукою?

Молодик: І ви хочете сказати, що за рік життя в Німеччині невідомий маляр з Богом забутої закутини виставився у найпрестижнішому виставковому залі Баварії – у знаменитому «Скляному палаці»? Хто за вами стоїть, Маестро?

Маестро: Я не розумію, куди ви хилите…

Молодик: Я вас ні в чому не звинувачую, Маестро. Окрім одного: у зраді своїм принципам. Якщо вони, зрештою, у вас колись були. Адже ваші високопарні словеса ніколи не співпадали з вашими приземленими діями. Це написано вашою рукою? (Показує папку).

Маестро: Здається, це мої щоденники. Як вони до вас потрапили?

Молодик: Ви нас недооцінюєте, Маестро! (Встає і починає проходжуватися, склавши руки за спину). Так-от, любий мій, дорогий невизнаний генію, мені здається, ви все життя були не тим, за кого себе видавали.

Маестро: Що ви маєте на увазі?!

Молодик: Ви виявилися порожньою кулькою, блефом, добре придуманим міфом під назвою «великий Маестро». До речі, чому у ваших записах ви видаєте себе за якогось Джекса. У вас що – шпигуноманія? Чи ви -- справді ворожий агент?

Маестро розгнівано: Заглядати у чужі папери – все-одно, що порпатися в брудній білизні!

Молодик: Але погодьтесь, що хтось

читати