Завантажити

літератури! (Плаче.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Слухай, твойому Гріші не вгодиш, вначалі він був проти женщіни льогкого повідєнія, потом согласився... А тепер він шо — проти укра?інської літератури?
ДІАНА: — Він не проти укра?інської літератури. Він проти того, шо уроки укра?інської літератури стоять дорожче, чим уроки женщіни льогкого повідєнія.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Він ринку не знає. Ти йому скажи, шо носітєлєй укра?інського язика щас гараздо менше, ніж носітєлєй... то єсть, женщін льогкого повідєнія. А тому уроки язику і укра?інської літератури виросли у ціні. І я, кстаті, не розумію, шо поганого у тому, шо Груша відразу давала Дімці два уроки: для голови і по тєлу...
ДІАНА: — По тєлу вона якраз і не давала... (Плаче.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як не давала, це вона сама тобі сказала?
ДІАНА: — Дімка нам з Грішею признався.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — То він стісняється сказать. Шо ти хочеш, іще рибьонок.
ДІАНА: — Він би сказав, він мамці не бреше. Та й Гріша його три дні оцим мокрим рушником молотив. (Показує рукою на рушника, що на голові, і знову плаче.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як можна бити дитину за укра?інську літературу!
ДІАНА: — Він не за укра?інську бив, він колотив за Грушу. Діма без неї жити не хоче. А Гріша Грушу прогнав. От Діма у своїй кімнаті сидить, голодає і не виходить. Уже другий день...
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як не виходить?
ДІАНА: — Бо Гріша його на ключа замкнув!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Так завтра ж вступітєльні екзамени до унівєрсітєту!
ДІАНА: — А Діма сказав, шо для нього рідна людина, как... ой, як рідна мова, і шо він її нікода не зрадить! І шо йому на екзамени наплювать! Сидітиме до третьої мирової!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А ти хоч до нього у комнату заглядала?
ДІАНА: — Ні... Я тільки йому стукала... А він не одвіча, одні вірші уголос читає...
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А Гріша ж де?
ДІАНА: — У ванні, третій день одкисає од клею, шо йому Шпонька у пику цьворкнула!

БЕЗМИЛЬСЬКА несамохіть розглядає руку з залишками приклеєної до неї волосіні ДЯДІ ВАНІ.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — От стерво ця Джульєтта Шпонька. У мене коси з груді дяді Вані досі на долоні стирчать, як у вурдалаки... Ха-ха!
ДІАНА: — Не смішно, Ірка!.. І чого ти тут над моєю душею стоїш, очі муляєш?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А я й не муляю. (Відступає до вхідних дверей спиною.)
ДІАНА: — Наробила дєлов і смієшся!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Діано, вір, хотіла ж як лучче!..
ДІАНА: — ...А вийшло так, шо й на небі чути, як мухи наші кашляють!.. (Ридає, аж заходиться.)

БЕЗМИЛЬСЬКА, користаючись нестримними риданнями ДІАНИ, намагається швидко втекти, повертається до вхідних дверей обличчям і опиняється ніс до носу з ГРІШЕЮ, який замотаний одним великим рушником до пояса вийшов тільки но із ванни. Від гриму особи кавказької національності у нього залишилась одна велика і стирчаста брова, яку, вочевидячки, ГРІША ніяк не міг відклеїти після Шпоньчиного обливання клеєм.

ГРІША: — Ні, дорога Свєтофоровна, сьогодні ти просто так від нас не підеш!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А шо, буде яке-то угощеніє?
ГРІША: — Міряй рота по кишені!.. Ти шо моїй дитині підсунула, зміюка стара з вищипаними бровами?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Опитну женщіну з льогким повідєнієм і со знанієм родного язика!
ГРІША: — І де це тепер видано, шоб паплюга тіки одним родним язиком ворочала?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Так все ж познається в сравнєнії! І яка разниця, скіки у неї язиков, якщо Дімка став настоящим мужчиною?!
ГРІША: — Був би лошак, та хвіст не так! Ти скільки грошей у нас на рідну літературу вициндрила, га?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Разві ж це я? Це ж усе вчителька!
ГРІША: — Я з твоєю вчителькою вже поговорив! Їй байдуже, як та література зветься, аби порося!.. Он вона свою “кравчучку” з літературою у сінях кинула, забрала наші гроші і драла...
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти Гріша так зараз красіво говориш по-укра?інському, наче вона й тебе за долари чому-то навчила!
ДІАНА (з погордою): — Гріша ж мій, колишній інженєр сцени, і як свариться, то такою ж чистою мовою!..

Розгніваний ГРІША тим часом іде до вихідних дверей, викочує з передпокою “кравчучку” з багажною сумкою, наповненою підручниками з мови і літератури, витягає із сумки перший-ліпший підручник, крутить у руці і виходить з помешкання, як був, у рушнику на голе тіло, разом із “кравчучкою”.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Куди ето він?
ДІАНА: — Він у мене, як злиться, то такий барбос бєшений, шо аж очі рогом лізуть!

За дверима чути гуркіт сміттєгону. Через мить ГРІША повертається з візком-“кравчучкою” і спорожнілою багажною сумкою на ній.

ГРІША: — Зараза, “кравчучка” у мусоропровод не влазить!.. На! (Простягає “кравчучку” БЕЗМИЛЬСЬКІЙ.) Можеш подарить своїй учительниці тіре шльондрі... І скажи їй, хай не паскудить нашу мову своїм повідєнім і шо як грошей мені за сина не поверне, я з нею поговорю на тому язику, який понімають усі!

На цих словах ДМИТРО відчиняє двері своєї кімнати.

ДМИТРО: — Як вам не соромно тату!..
ДІАНА: — Дімочка!
ГРІША: — А як ти інтєресно двері одкрив, я ж їх закрив на ключ?
ДМИТРО: — Я копію ключа зробив ще, як у четвертий клас пішов... Я вже тоді знав, що живу на смітнику, серед

читати