Завантажити

не дякую.

Біжить у тому напрямку, куди щойно побігла ЛЯЛЯ ГРУША і ОТАК.

ДІАНА: — Синачка! Куди ето ти?!
ДМИТРО: — Я біжу за своїм щастям!
ДІАНА: — Дімачка! Я бігу із тобою!
ДМИТРО: — До щастя, мамо, треба звертатись тільки рідною мовою!
ДІАНА (біжить і кричить, згадуючи рідні слова): — Добре!.. Как там? Счас!.. Синочку, я буду говорити тільки... на... нє... по... от каторжна душа! Тільки по-нашому!

За нею біжить ГРІША.

ГРІША: — Дмитре! Якщо у цьому проблема, то я і слова не по-українському не скажу!

За ним біжить БЕЗМИЛЬСЬКА, закликаючи із собою своїх трьох БАБЦІВ.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Гайда, дівчата, мастити словами! Воно шо, оте маля, думає, шо я своєї мови не знаю! Я ж колись Мавкою мріяла стати!
3-а БАБА: — Треба було свою мєчту за хвоста ловити!
2-а БАБА: — Хе! Не підбіжиш — не піймаєш!
1-а БАБА: — Не підскочиш — не доплюнеш!
2-а БАБА: — А шо виплюнеш — того вже не схопиш!
3-а БАБА: — І яка разниця, якою мовою нам брехати!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ніт, шановнії пані та панове! По-українській грамотніше сказати — яка різнація, якою мовою москаля підпускати!

Вибігають. За ними викочуються ALL, КОНЧЄННИЙ і Ф1.

ALL: — Хлопці, а й справді, яка нам різниця якою говорити. Хай тим кобила журиться, бо у неї голова велика!
КОНЧЄННИЙ: — Зі світом чесніше говорити рідною мовою... Хм!.. Жаль, що це не мої слова.
Ф1: — А мені байдуже якою говорити, аби красивою!

Тітка з дядьком з “кравчучками” “сідають” у тролейбуса і “їдуть” геть. МІЛІЦІОНЕР лишається біля ДЯДІ ВАНІ, в очікуванні “невідкладної допомоги”.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Я и не думал, сьто мне сьтанет так плохо... Серьзант, Сьлиссь, серьзант!.. Када приедет цьасьтная помосьць?..
МІЛІЦІОНЕР (затурканий, сам до себе, не звертаючи уваги на ДЯДЮ ВАНЮ): — От дурдом! Завтра ж подам рапорт, щоб перевели мене до моєї області!.. А ще лучче — у моє село! Там я хоч усіх бандитів знаю!
ДЯДЯ ВАНЯ (з усіх сил гукає до МІЛІЦІОНЕРА): — Серьзант, мне плохо! О-ох! Слысись, я умираю!.. Впроцем цего крицать, если смерть, это то — сто мы всю зизьнь не понимаем…

Чути завивання сирени «невідкладної допомоги». Гасне світло.

Дія п’ята: Вересень.

Світло спалахує. Недільний ранок наприкінці вересня. Бабине літо. З пожовтілих каштанів падає листя і виблискує жовтогарячими боками у промінні вранішнього сонця. На вулиці нікого. “Проїздить” тролейбус з двома пасажирами. З глибини вулиці на скейті спускається ALL. Він як завжди з навушниками плеєра у вухах. Під музику, яку чує тільки він, починає танцювати на скейті і виписувати різні кола і зиґзаґи. Раптом лунає дзвоник-мелодія мобільного телефону. ALL натискає на ґудзик слухавки.

ALL: — Діма? Привіт!.. Та у нас все класно!.. Твоя мама чекає на тебе! Вряди-годи бацає твого тата коломпоцалкою по кавуну і втикає йому, що дуже різкий був із тобою! А так, уявляєш, досі говорять українською!.. І поміж людей так само!.. Що?.. Ні-ні... Безмильська до них більше не приходить... То ти коли повернешся?.. Аж наприкінці грудня!.. Ого!.. А у тебе все гаразд?.. Та ти що! Молодець, що перевівся на заочний ще й роботу знайшов... А хто ти тепер?.. Зоотехнік по страусам!.. Як ти кажеш?.. Погано чути!.. О, так добре!.. По-українськи не “страус”, а “струс”!.. Ну ти, льоша! Тебе треба у мапет-шоу показувати!.. Як зоотехніка по струсам!.. А Ляля ж ким працює... Вчить майбутніх капітанів української мови!.. А-а!.. Так ви аж на Чорному морі!.. Кончєнному і “Еф першому” як скажу — вони з роликів попадають!.. А цей, як його: Так чи Нетак?.. Як?.. Отак — козак, пішов у гопак… Не жени віршами, бо я про Отака і в прозі погано в’їжджаю… Що-що? Альпініст і мораліст — так-нетак, не танцюрист, наступа собі на хвіст, як танцює румбу й твіст…Що ви там на ЮБКа морозите? Він що — кончелига який?.. А! Ну це інша річ — чоловік розлучився і повіявся в гори… Ти йому привіт передавай! І скажи, що ми теж у гори хочемо, хоч іще і не женились! Хай не жлобиться і візьме нас з собою! Ми за свободу розплатимось натурою!..

ALL, одним вухом слухаючи мобільника, іншим — плеєр, розмовляє із ДМИТРОМ і при цьому вальсує на скейті, підтримуючи правою рукою за талію, тільки йому одному видиму, партнерку. Музика з його плеєра поступово стає чутною усім глядачам. І здається, ніби й сонце підіймається під ту музику угору. Жовте, оранжеве, багряне і рум’яне листя закручується у звивисті кола на прохолодному осінньому вітрі у вихорах радісного танцю.


Кінець.

читати