Завантажити

дверима, скрикує від кожного удару ДІАНИ. ДЯДЯ ВАНЯ підступає до ДІАНИ іззаду.

ГРІША: — Ой! Прекраті!.. Як утік?! Ой!.. Лучче б ти та й головою об стінку!
ДІАНА: — Я собі ніколи не прощу, шо пустила її сюди!

ДІАНА усе ще лементує, як ДЯДЯ ВАНЯ хапає її за поперек і тягне від дверей. ГРІША миттю звільняє посинілу руку. Двері до спальні прочиняються. ДІАНА виривається з обіймів ДЯДІ ВАНІ, знову біжить до дверей, хоче їх вдарити обома руками, але не втрапляє, бо відчинені двері спрямовані до її бігу торцем. І вона лупиться об той торець лобом і падає непритомна. ДЯДЯ ВАНЯ підскакує до неї першим.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Диана Неципоровна!
ГРІША: — Дуся!
ДЯДЯ ВАНЯ (мацаючи її за лоба): — Ты глянь, как двери у неё на лбу отпецатались!
ГРІША: — Дуся! Дуся вставай!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Воды!.. Сьцас принесу воды!
ГРІША (стишуючи голос): — Якої води!.. Бєрі, то што обєщал, і дай єй в голову, как ми с тобой договарівалісь!

ГРІША тицяє ДЯДІ ВАНІ гроші. ДІАНА стогне і піднімає голову. ДЯДЯ ВАНЯ бере гроші і лупить ДІАНУ крученим ударом руки по голові. ДІАНА знову непритомніє.

ГРІША: — Ідіот! Ти скоко вмазал?! Не її треба бить, а учительницю! (Знову б’є ДЯДЮ ВАНЮ по голові таким самим ударом.)
ДЯДЯ ВАНЯ (отетеріло): — Как ты ськазьал?.. Сьнова всьо из головы вылетело…
ГРІША: — Бистріш тягни сюди води!

ДЯДЯ ВАНЯ схоплюється і бігає по кімнаті у пошуках води. Знаходить синій бачок з отрутою для тарганів під столом, хапає його, набирає із нього отрути в рота, підбігає до ДІАНИ і пирскає їй тією отрутою у обличчя. ГРІША схоплюється, але пізно, смердюча рідина обливає ДІАНУ з ніг до голови і по квартирі розповсюджується смердота.

ГРІША (затуляючи пальцями носа і рота): — Це ж... це ж... срєдство од тараканів... Ти ж мені його сам намішав!..
ДЯДЯ ВАНЯ: — Я?!.. (Крутить головою і падає на коліна перед Діаною.) Фу! Фу!.. Зьуть!!! А-фу! (Стогнучи, знімає куфайку і заходжується нею витирати собі рота.)

ДІАНА від смороду знову приходить до тями, розплющує очі і бачить перед собою оголеного до пояса ДЯДЮ ВАНЮ.

ДІАНА (ледве говорить): — Дядя Ваня, шо ви етім хочете сказать?

ГРІША підскакує до ДЯДІ ВАНІ і на мигах показує йому, щоб той не говорив зайвого.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Я?.. Ницего...
ДІАНА (не дочуваючи і принюхуючись до смороду): — А-а?
ДЯДЯ ВАНЯ: — Ницего, говорю...
ДІАНА (перелякана страшним запахом): — Шо у нас шо-то прорвало?

ГРІША киває ДЯДІ ВАНІ головою, щоб той з усім, що каже ДІАНА, погоджувався.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Да... Там сьтык такой, понимаессь, сьтык, Диана Неципоровна! Мезьду труб…
ДІАНА: — Де? (Намагається підвести голову.)
ДЯДЯ ВАНЯ: — В унитазе…
ДІАНА: — Унітаз прорвало?!.. Ой, горечко!

ГРІША показує ДЯДІ ВАНІ, що “прорвало не в унітазі”.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Да нет, в умывальнике!.. Мезьду труб… И там знаессь всякая гадосьть засоряецьса, сьпицки всякие, волосы, ногти, слизсь и… ну, всякие отходы целовецеськие… Потому как сьтык там, понимаессь?.. И это всё за сцёт зильцов ремонтируецьса. Вы зе нагадили!.. Вот есьли бы усьтановка всьтавки для седла клапана полиэтиленовых насьадок к вентильной головке сь регулированием сьливного бацька! Вот тада!..
ДІАНА: — Шо тада?
ДЯДЯ ВАНЯ: — Вот тада! (Витягає інструкцію.) За сьцёт ЗЕКа!
ГРІША (ДІАНІ): — Дядя Ваня хоче сказати, шо за його счот!.. Да, дядя Ваня? И давай, закругляйся! Ти вже все одремонтірував, пора тобі катапультіруваться звідси!

ГРІША бере ДЯДЮ ВАНЮ за комір і тягне із квартири геть. ДІАНА поступово приходить до тями і намагається сама підвестися.

ДІАНА: — Гріша, так він одремонтірував чи ні?!..
ГРІША (волочачи ДЯДЮ ВАНЮ): — Да!
ДІАНА: — А чого ж воно так по всій мені воняє?
ГРІША: — Успокойся, то нюхові галюцінації!
ДЯДЯ ВАНЯ (сміється): — Как у наркомана!
ГРІША (штовхаючи ДЯДЮ ВАНЮ до вхідних дверей): — А ти замовкни і не воняй при дамах!.. (Додає тихо, озираючись на ДІАНУ.) І шоб поговорив з учителькою по душам!.. Шоб забула як Дімку мого звать! Поняв?! А то! (Замахується рукою, щоб вдарити.)
ДЯДЯ ВАНЯ: — Гриса! Не надо меня бить. А то опять всьо зьабуду!

ДЯДЯ ВАНЯ виходить. Гріша кричить йому навздогін.

ГРІША: — І якшо Дімку побачиш, скажи, шоб німєдлєно йшов додому!

У помешканні ШИРОКОПЕР гасне світло. ДЯДЯ ВАНЯ виходить з парадних дверей будинку. Озирається, дістає з кишені п’ятдесятигривневу банкноту. Роздивляється її.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Мало... Мало теперь зизьнь целовецеская стоит... А Гриська марацьса не хоцет! Фу-у! Пойду луцьсе помоюссь... Я зе сьантехник, а не мокрусьник! Я сьтык могу процисьтить, а не… (Іде геть. Раптом спиняється і піднімає угору палець.) Мезьду процим, какая мысль присьла, а! (ДЯДЯ ВАНЯ говорить не собі, а комусь, хто ніби стоїть біля нього і слухає. Проказавши, відплигує на те місце, де ніби той хтось стоїть, і говорить замість нього.) Какая?
Знову плигає на старе місце і промовляє від імені свого першого «Я»:
— Казьалось бы, мы все врём. Так?
Іще раз плигає, вертаючись на місце свого другого «Я», і відповідає:
— Так.
Плигає і говорить від імені першого «Я»:
— А

читати