Завантажити

серця заплела дивну казку любов. Ніч зірки посвітила. Шепчуть вітру квітки: гей, в танок!.. Григорій… Повінчайся з туманами ночі. Тихо так опівночі… Тичина… Не забути…
ДІАНА: — Си?начка! Любімий! Шо з тобою?! Це ж я твоя мама!..

ДМИТРО не помічає маминого піклування, відсторонює ДІАНУ рукою і йде у незрозумілому напрямку, немов сновида. ДІАНА вибігає за ним.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Пора делать ноги…
БЕЗМИЛЬСЬКА (крізь приклеєні до щоки ДЯДІ ВАНІ губи): — Вначалі кому-то треба було сдєлать голову!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Кого ты имеессь ввиду?

За їхніми спинами із тіні каштану виникає чоловіча особа кавказької національності з чорними вусами у білому лікарському халаті, з якимись синіми хімічними бачками у руках.

ОСОБА (придивляючись до прилиплих одне до одного БЕЗМИЛЬСЬКОЇ і ДЯДІ ВАНІ): — Да, не дєнь, а дрянь!
БЕЗМИЛЬСЬКА (сміється крізь склеєні губи): — А вот і ліцо кавказькой національності? Навєрно шука, де б шо ізлизнуть. Іди до нас, сіпацьке кодло!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Беда сьама не ходит! Помоги, браток!
ОСОБА: — Шо ж ви, гади, приклєілісь ще й на старості лєт і на тротуарє!
ДЯДЯ ВАНЯ: — Одна голова харасьо, а две луцьсе.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ми йому не нравимся, Ваня! Слиш, грузило, закрий фонтан і тягни свойо тіло до Шпоньки, на второй етаж!

БЕЗМИЛЬСЬКА хоче відштовхнутися від ДЯДІ ВАНІ і тисне йому рукою на низ живота. ДЯДЯ ВАНЯ сміється. БЕЗМИЛЬСЬКА приклеюється до його живота рукою.

ДЯДЯ ВАНЯ: — Сьветофоровна! Это з Гриська, твой сьосед! Он сьэгодня кавкасьский сьпетсиалисьт по травле тараканов! От тараканов лохам сьобацье дерьмо всьуцьивает!
ГРІША: — Тихо, Ванька! Бо щас я тебе травану лайном тараканів! Ти ж сам мені цю хемію робив! Помниш?! (Відкриває покришку бачка і наставляє його на ДЯДЮ ВАНЮ.)
ДЯДЯ ВАНЯ (кричить у паніці):— Гриса, фу! Не надо, Гриса! Гриса, я был неправ!..

ДЯДЯ ВАНЯ вискакує зі своїх кросівок і біжить геть, тягнучи за собою прилиплу до його щоки і живота БЕЗМИЛЬСЬКУ.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Стой, мнє в другую сторону! Стой!.. Грішу ж треба предупредить, шоб же ж на Грушу не наскочив!
ГРІША (услід): — Гріша на грушу... Да-а!.. Возрастна дегенерація на ліцо!

ГРІША помічає на тротуарі “попку” і швидко ховає ключа собі у кишеню. Потім б’є ногою по шабатурці ґумового м’яча і піднімає голову, стежачи за його польотом, який здається ніколи не закінчиться. Принаймні, м’яч пожбурений у небо не збирається падати вниз. У вікні на горішньому поверсі тим часом з’являється ЛЯЛЯ ГРУША.

ГРУША (гукає): — Дмитре! Повертайся!.. Ти вже знаєш усе! І я тебе не буду більше мучити!

ГРІША відскакує подалі від будинку, щоб краще розгледіти ГРУШУ у вікні своєї квартири, але у цю мить ГРУША зникає у глибині кімнати. ГРІША, щоб побачити її, плигає на одному місці.

ГРІША: — “Мучити Дмитра!?” Не в’їхав, як там тебе?! (Сам собі.) Це шо, експеримент продолжається?! Я ж сказав застопорить! І так уже півтораста оддав відьмам під хвіст! А це що, іще сто пятдесят доларов... (Знову кричить у бік вікна.) Гей, як там тебе! Про мучити за сто пятдесят доларов ми не договарювались!..

ГРІША прожогом кидається на ґанок. Зненацька двері ґанку перед ним самі прочиняються, звідти вистромлюється довгий пиптик великої ґумової клізми, з якого вилітає струменем просто в обличчя ГРІШІ якась жовто-зелена густа рідина. ГРІША хапається руками за очі і долоні вмить приклеюються до його брів і вій, закриваючи йому таким чином увесь світ. З парадних дверей чути верескливий, противний і переможний сміх Джульєтти Шпоньки.

ГРІША: — Ах ти ж! Я тобі... Нічого не бачу!.. Губи... мої-ї бу-ба-бу-у-у...

З парадних дверей виходить ЛЯЛЯ ГРУША.

ГРУША: — Ви тут не зустрічали такого ставного юнака?
ГРІША (тягнеться до ГРУШІ): — Уб-ю... те-бе... ба-бу-би-у-у!..

Вона з подивом обдивляється ГРІШУ, що мукає щось незрозуміле у білому халаті лікаря. Біля його ніг бачок, трохи далі на асфальті куфайка, , а ще далі стирчать кросівки дяді Вані. При чім один кросівок застиг на носакові з піднятою до гори п’яткою, так ніби хтось тільки що зірвався зі старту на біговій доріжці. Несподівано “із неба” повертається обпалена половинка ґумового м’ячика і падає ГРІШІ прямо на голову.

ГРУША: — Я перепрошую, вам допомогти?!
ГРІША: — М-м-м! (Крутить і хвицяє вдареною макотирею, нахиляючи її грізно у бік ГРУШІ.)
ГРУША: — Потерпіть трохи! Побудьте тут! Я зараз ваших друзів-лікарів викличу!

ГРУША біжить до парадних дверей. Але ГРІША підбігає до них першим, затуляє собою двері, знову настовбурчує на ЛЯЛЮ голову і йде на неї, немовби на таран, видобуваючи із залиплого писка дикі незрозумілі звуки. ГРУША від переляку скрикує і тікає від нього геть. Гасне світло…

Ява друга.

Світло спалахує у вітальні ШИРОКОПЕР. Вечір через три дні. ДІАНА лежить на дивані з мокрим рушником на голові, стогне. Дзвінок у двері. ДІАНА ледве підводиться, йде відчиняти. Заходить БЕЗМИЛЬСЬКА з розпухлими і червоними губами.

БЕЗМИЛЬСЬКА (говорить через губу): — Я тобі вже третій день телехвонірую, а ти ні гу-гу!
ДІАНА: — Гріша узнав про уроки укра?інської

читати