Завантажити

міняються й інші частини мови. І якщо це озвучити українською, то у минулому часі виходить: “Я любила тебе-ла…” Ну, а далі вже ти сам…

ДМИТРО замість відповіді показує спітнілі долоні, ще сильніше похитує тулубом, вирячивши очі, при цьому підморгує, показуючи свій інтерес, а потім супиться, вочевидячки, “замолочуючи на самку”.

ГРУША: — Дмитре, не дурникуй і кажи, як по-каярділдськи буде рідненько?
ДМИТРО (сопучи): — Ти мені краще скажи, чому кораблі залізні, і плавають?
ГРУША: — Тому що літаки з дюралю, і літають.

ДМИТРО опускає руки, брови йому застигають підняті угору, рот розкривається у здивування, тільки тулуб ще продовжує несамовільно тіпатись і сіпатись. Зненацька щось починає дзвеніти.

ГРУША: — Це в тебе щось дзвенить?
ДМИТРО: — Оце вже повне П-Пр-Д...
ГРУША: — Десь достоту дзвенить!
ДМИТРО: — У мене вже кукурікає.
ГРУША: — О господи! Це ж мій дзигарик з синичкою. (Витягає із “кравчучки” будильник, який співає синичкою.) Я його ставлю на кінець заняття, бо завжди захоплююсь і можу учити півдня.
ДМИТРО: — Важко уявити до чого ми б з тобою дотарарахкались, коли б він не зацвіріньчав.
ГРУША: — Не сумуй — завтра дотарарахкаємось.
ДМИТРО: — Хм! От і вся любов...
ГРУША: — Чому вся? Коли б ти був з австралійського племені їмітхірр, то ти б цю фразу “Я люблю... і таке інше” сказав, знаєш як?

ГРУША раптом підхоплює м’яча і кидає його ДМИТРОВІ. Той ледве ловить і кидає м’яча назад ГРУШІ.

ДМИТРО: — Як?
ГРУША: — Ти б сказав з визначенням просторових координат додатку. А у племені їмітхірр немає лівого чи правого боку, у них світ поділений на п'ятдесят сторін. От де я по-твоєму зараз знаходжусь? (Знову кидає йому м’яча.)
ДМИТРО: — У двадцять першому столітті. (Кидає м’яча ГРУШІ.)
ГРУША: — Ні, не так — у мене за спиною північний схід.
ДМИТРО: — Та хоч Північний полюс.
ГРУША: — Ну, то як би сказало плем’я їмітхірр? (Сміється і кидає знову йому м’яча.)
ДМИТРО: — Воно б сказало, що я дурень, що завис на тьоті з північного сходу. (Кидає м’яча у відповідь і теж сміється.)
ГРУША: — Якщо скажеш мені “Я люблю... і все решта...” мовою їмітхірр, я тобі віршика розповім! (Кидає м’яча і ще більше сміється.)
ДМИТРО: — А можна сказати мовою тхоранеїм? (Кидає м’яча і майже регоче.)
ГРУША: — Можна! (Кидає і теж регоче.)
ДМИТРО: — Я люблю тебе, що затуляє мені північний схід і світ увесь, рідненько! (Кидає і лускає зо сміху.)

ГРУША ловить м’яча, несподівано перестає сміятись і говорить грайливо.

ГРУША: — А тепер віршик, як і обіцяла:
“Я люблю тебе рідненько,
А мала б набити.
Так винує добра ненька
Неслухняні діти.”

ГРУША кидає м’яча ДМИТРОВІ і виходить. ДМИТРО, умудрувавши зміст віршика, із силою жбурляє м’яча ГРУШІ навздогін і випадково потрапляє у розчинене вікно. За вікном чути удар м’яча, потім різке бахкання, яке супроводжується яскравим спалахом і дзенькотом розбитого скла. Відразу ж за вікном стає зовсім темно. Знадвору долинає чоловічий сердитий голос: “Кому нечего делать?! Какой дурак фонарь разбил?!” ДМИТРО зачувши ці слова кидається до вимикача на стіні і вимикає люстру. Гасне світло.

Дія третя: Липень

Ява перша

Пройшло більше тижня. Вечір. Біля парадних дверей будинку Широкопер під розбитим почорнілим ліхтарем на лавці сидять ДІАНА і БЕЗМИЛЬСЬКА. За парадними дверима чути зойки маленької дівчинки, які час від часу повторюються. У паузах, коли зойки стихають, дві жінки перемовляються тихо, позираючи навсібіч. А коли з ґанку спускаються чи підіймаються усе ті ж тітка і дядьком з візками, які були вже у першій яві першої дії, ДІАНА і БЕЗМИЛЬСЬКА похапцем нишкнуть.

ДІАНА: — Це пора прекратить!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як?.. Наука тут бєзсильна!
ДІАНА: — Яка наука! Треба визвать слєдоватєля!
БЕЗМИЛЬСЬКА (здивовано): — Слєдоватєля? Тогда я пошла!
ДІАНА: — Не йди! Я його боюся!

З боку парадних дкерей знову долинає вереск маленької дівчинки. БЕЗМИЛЬСЬКА і ДІАНА механічно затуляють вуха і чекають поки вереск не скінчиться. Під’їжджають на скейтах і роликах ALL, КОНЧЄННИЙ і Ф1. Вереск несподівано закінчується. Але БЕЗМИЛЬСЬКА і ДІАНА все ще сидять з затуленими вухами.

КОНЧЄННИЙ: — Диана Никифоровна, откройте уши! Мы вас приветствуем!
Ф1: — А чего Димка из дому уже неделю не выходит?
ALL: — И мобильный его не отвечает!

ДІАНА обережно відводить від вуха руку і, не зачувши вереску, заходжується хлипати, обережно позираючи навкруги.

ДІАНА: — Ой мальчіки! І не спрашувайтє, таке горе!
Ф1: — А что случилось?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А што нада?
КОНЧЄННИЙ: — Мы интересуемся, почему Димка не выходит. С ним все в порядке?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А ну мотайте звідси, прохвости прокляті! Не було б вас, не було б і проблєми!

Противний вереск починається знов з іще більшою силою. ДІАНА і БЕЗМИЛЬСЬКА механічно затуляють вуха. БЕЗМИЛЬСЬКА навіть починає мугикати, вочевидячки, для того, щоб заглушити дратівливий зойк. Хлопці ж під те верескотіння крутяться на скейтах і роликах довкола лавки і ліхтаря.

ALL (з набитим жуйками ротом, перекрикуючи вереск і пускаючи

читати