Завантажити

Дуся, людя?м нада вірить! Ми ж з тобою договорились, шоб не спугнуть дитини, казать Дімці, шо вона учителька по укра?інському язику!.. А там, як сядуть рядочком і потруться одне об... Ну, карочє, Груша зна за шо рибьонка ухопить, шоб слина пошла... Хотя на це уйде врем’я, а Груші ох як свербить копійку заробить. Бо ж мати її алкоголічка. Батько з тюрми не вилазить. Дєвочка в самої з замєдлєним развітієм.. Чоловік кинув... А вона маладєц, дньом в школі, вечором на роботі і, вообше... (так само говорить тихцем) ...на ету не похожа... Пока не вмаже, канєшно... Но я її попросила не пить, не краситись і не матюкаться...!

ДІАНА хоче щось сказати, але тільки хапає повітря ротом і трусить щоками.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — ...І не плюваться на пол...
ДІАНА: — Плюваться?..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Запросто. Це в неї нєрвне... А як не п’є, то ізвіняється...
ДІАНА: — Но, невже вчителька української мови може так опуститься?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Вона увечері опускається, а утром — вскакує... І мова тут не при чом. Ти попугая по-укра?інськи научи, і він так на мові заговорить, шо ніхто не повірить, шо попугай! Но при етом, як був попугаєм, так попугаєм, дурак, і остане?ться. Так і вона... Як була... (знову притишує) етой, так нею і остала?сь... Імею ввиду, вчителькою в душе... І, между прочім, я тобі скажу, шо лучший секс з монашкой ілі з патріоткой!
ДІАНА: — Госпаді! Де ти того навчилась?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Гроші давай, бо за прокат плаття платила я!
ДІАНА: — На!.. (Витягає долари з-за пазухи.) На сина...

У цю мить у передпокої лунає дзвоник. БЕЗМИЛЬСЬКА хапає долари і біжить відчиняти. Від прочинених вхідних дверей знову виникає протяг і хляпає віконною шибою. Діана нервово метушиться, кидається зачиняти вікно, а тоді сідає на диван, здирає з голови мокрого рушника і, не знаючи, куди його подіти, підкладає під себе. Заходить ГРУША у рожевому платті і з візком-“кравчучкою” на колесиках.

ГРУША (трохи ніяково): — Я перепрошую, ви Діана Нечипорівна Ше-ри... Шерикопера?
ДІАНА (не підводячись): — Да-да, канєшно... Нікіфоровна я...
ГРУША: — А я Лілія Степанівна...
ДІАНА (заціпеніло): — А де?..
ГРУША: — Іріада Телісфорівна?.. Пішла по м’ячика, смішна. Вона каже, що у вас м’яча може не бути... А свого я забула вдома... Знаєте, люблю погратися з малим... перед тим, як почати... Хоча, вибачте, це пояснити важко... Та й я ж іще не запізнала вашого хлопчака... А він, вибачте, де?
ДІАНА: — Де?.. А там. (Показує рукою на спальню.)
ГРУША: — Там. Даруйте, я, либонь, зарано...
ДІАНА (різко уриває): — Ні-ні-ні!..
ГРУША: — Можливо, у вас є якісь побажання... Бо мені Іріада Телісфорівна казала, що ваш син стурбований...
ДІАНА (різко уриває): — Да-да-да! (Убік, крізь зуби.) От сволоч, Ірка!
ГРУША: — То я прийшла йому допомогти набратись...
ДІАНА (перелякано): — Чого?
ГРУША: — Для початку — впевненості у собі. Я переконана, що він потенційно сильний...
ДІАНА: — Ой!
ГРУША: — Ви не бійтесь, консультації у мене безкоштовні, і я багатопрофільна, так би мовити, напутниця... Самі розумієте, дефак за плечима не носити... Так що...
ДІАНА (знову уриває): — Де... фак?
ГРУША (сміється): — У наш час важко порозумітись!.. Я скінчила заочно факультет дефектології, і можу одночасно давати сеанси...
ДІАНА (говорить швидко, пошепки і косячись на двері спальні): — Ми о сєансах уже дагаварілісь... Мнє Безмильська все об’ясніла... І ваша цена мєня устраіваєт... Только прі рєбьонке ні слова... Да-да?!
ГРУША: — Як собі волите... Втім обіймище моїх умінь не закінчується лишень на кінці язика... І я готова вкласти у вашу дитину все, що знаю і люблю сама...
ДІАНА: — Як ви красиво говорите!.. Аж не віриться, що ви!.. Простітє!..
ГРУША: — Щось не доберу про що ви...
ДІАНА: — Да ви все прекрасно понімаєте! (По-змовницьки підморгує, сміється і раптом міняє тему.) Тіки ж дивіться, шоб же ж Діма оставсь здоровий!
ГРУША: — Пробачте, але я вас, прецінь, не розумію...

Заходить БЕЗМИЛЬСЬКА з великим яскраво розфарбованим надимальним м’ячем.

БЕЗМИЛЬСЬКА (з притиском до Діани): — А шо тут розуміть? Діана Никіфоровна боїться, шо ви будете дуже строга, да, Діана Нікіфоровна?
ДІАНА (силувано): — І ето тоже.
ГРУША: — Я всяких зносила і вашого уконтентую.
ДІАНА: — Це в яком смислі?!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Діано, вона і не такі спящі слова знає! Іди лучче й буди молодця.

На останній фразі Безмильської з дверей спальні виходить, непоміченим, ДМИТРО.

ДМИТРО (позіхаючи): — А я думал, мне все э-это сниться…
ДІАНА: — Синачка, це не родствєніца і не знакома, це — вчителька укра?інської мови і літератури. І я вже тобі про неї говоріла, помниш? Вона до тебе походить усю ету неділю...
ГРУША: — Тиждень.
ДІАНА: — Да, тиждень... Будь умненький... Скоро ж екзамени. Да?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Лілія Степановна, держіть м’яча, а ми с хазяйкой поскакали із чувством виполнєного долга! (Кидає м’яча ГРУШІ і іде з квартири, подаючи знаки ДІАНІ, щоб ішла за нею.)

ДІАНА вагається, дивиться майже погрозливо на ГРУШУ, а тоді все ж таки виходить.

ГРУША: — Маю на ім’я Лілія

читати