Завантажити

виходить.)

На сцені гасне світло.

Ява друга.

Через тиждень, у неділю після обіду. З підземного переходу (а це може бути оркестрова яма чи сходи на сцену з глядачевого залу) вискакує мадам ДЕРЕҐИЗ у барвистому бікіні, схожому на карнавальний бразильський костюм з пір’ям нижче пояса на пікантному місці. Вона розштовхує трьох бабів з цигарками, помідорчиками і цибулькою, що своїми торбами майже загордили вихід нагору. Одна тільки ЛЯЛЯ ГРУША, що продає з візка молоду картоплю, стоїть осторонь, під стіною переходу, не закриваючи прохід на сходах. За ДЕРЕҐИЗ з нетрів підземного переходу гулко лунає страшний крик БЕЗМИЛЬСЬКОЇ: “Дєньги оддай за рєбьонка!”

ДЕРЕҐИЗ: — Ну-кассь, дайте пройти, коровы старые!
1-а БАБА: — Ти куда, пурхата, преш зі своїм чемайданом! Наче повилазило!
2-а БАБА: — Ото вже втулище, окружної дороги їй не хвата!
3-а БАБА: — Чесним людям работать не дає!

ДЕРЕҐИЗ підскакує чомусь до мовчазної ЛЯЛІ, хапає її за шию з-за спини і наставляє на неї газового балончика. Сама ж ховається від БЕЗМИЛЬСЬКОЇ у неї за спиною.

ДЕРЕҐИЗ: — Нэ ори! А то я щщя тебя газами травану!
3-а БАБА: — Ви чули, вона ще й пугає! Ану, прибери свою куцу ратицю з моїх дорогих сігарет!

З підземного переходу вистромлюється фіґура БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, уся обтикана і завішана різноманітними пластмасовими і дерев’яними причандаллями: масажерами, штучними квітами, чесалами спини, ляпачками на мух і т.п. За остовпілою ЛЯЛЕЮ вона миттю помічає мадам ДЕРЕҐИЗ. В її руках негайно з’являються дві-три троянди, якими вона заходжується бити перелякану ДЕРЕҐИЗ, а спільно із нею і ЛЯЛЮ ГРУШУ.

ГРУША (перелякано): — Що ви робите?! Я вас прошу!.. Тут же моя картопля!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Мене просить не нада! Оддавай дєньги!
ГРУША: — Які гроші?! Перестаньте битися! Чуєте!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я не до тебе! Я до тої прохвури іззаду! (БЕЗМИЛЬСЬКА б’є, ДЕРЕҐИЗ ухиляється, ГРУШІ дістається.) Я тебе як счас урепіжу! Пратівная!.. Пір’я всі повириваю! Вєчний празнік у неї, понімаєте, за мої гроші!
ГРУША: — Мені боляче!
ДЕРЕҐИЗ: — Ла-ла-ла! Это ужже ынтерэсно! (Дражниться.) Нэ попала, нэ попала!.. Опять нэ попала!
ГРУША (до ДЕРЕҐИЗ): — Відпустіть мене! Не хапайте мене за руки! І не штовхайте мого мішка!
ДЕРЕҐИЗ: — Безмыльская, ты шшызофрэниччъка! И я тебя кинула вместе с твоим рэбйонком!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — От же ж гадость! Ви чули! Люди добрі!.. Рятуйте!

БЕЗМИЛЬСЬКА іде у наступ. Їй на допомогу приходять баби, які заходжуються оточувати ГРУШУ і ДЕРЕҐИЗ з усіх сторін.

ГРУША (до БЕЗМИЛЬСЬКОЇ): — І ви теж не рухайте мою картоплю!
ДЕРЕҐИЗ: — Это мысль! (Хапає з мішка ГРУШІ картоплю і кидає її у навісних нападниць.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Вона мені в глаз вліпила!
1-а БАБА: — Я її задушу!
3-а БАБА: — А ми її щас, падлюку мальовану, у ріпу сдєлаєм! (Знімає з ніг босоніжку з великою платформою і намагається нею уперіщити ДЕРЕҐИЗ по голові.)
ГРУША: — Ото лиха година!.. Не займайте моєї картоплі! Вона ж не ваша!.. Господи, який сором!

Повз них проходить МІЛІЦІОНЕР. Він спиняється і шкіриться, подивляючись на цю подію, як на естрадний номер. БЕЗМИЛЬСЬКА й баби застигають на мить, відразу ж утихомирюються і розбігаються у різні боки, ховаючи свої товари. ДЕРЕҐИЗ, улучаючи хвилину, штовхає мішок з картоплею ногою на сходи і теж тікає. МІЛІЦІОНЕР голосно позіхає і йде ліниво геть. ГРУША кидається збирати розсипану картоплю. За якусь мить з’являється БЕЗМИЛЬСЬКА. Вона підступає до ЛЯЛІ тихо з-за спини і лякає її.

ГРУША: — Ідіть геть! Що вам від мене треба?!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Нічаво… Ти не бачила, куда здиміла та хвойда з пір’ями?
ГРУША: — Я на таке не дивлюся…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — На яке “на таке”?
ГРУША: — А на те, що ви сказали.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Он як!.. Дай я тобі допоможу. (Починає збирати картоплю ГРУШІ і складати її у мішок.)
ГРУША: — Я не потребую вашої допомоги… Даруйте.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Як ти ньтересно балакаєш!.. (Придивляється до ЛЯЛІ.)
ГРУША: — Ви довго до мене будете сікатися? Цікаво, що я вам такого зробила.
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Пока нічаво… Та як постараєсся, то, мо’, шось і зробиш…
ГРУША: — Посуньтеся трохи убік. Там моя картопля під вашою спідницею.

БЕЗМИЛЬСЬКА посувається та при цьому випадково штрикає ГРУШІ у обличчя пластиковою вибивачкою килимів, що стирчить у неї за поясом.

ГРУША: — Якої болячки вам ще треба, що ви штрикаєте мене своїм причандяллям?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ого! То ти, як по-писаному лаєсся!
ГРУША: — Я говорю, як на серці лежить. Ідіть звідси і не займайте мене… Будь ласка…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ти ба, та ше й у різінових перчатках! Ану покажи!

БЕЗМИЛЬСЬКА підскакує до ЛЯЛІ і миттю стягує з її руки ґумову рукавичку.

ГРУША: — Що ви виробляєте?! Негайно віддайте мені рукавичку!

БЕЗМИЛЬСЬКА хапає ЛЯЛЮ за руку.

БЕЗМИЛЬСЬКА: —Ти смотрі, яка у тебе красіва рука!.. Який в тебе манікюр!.. І без кольца… Ти не замужем?.. Неплохо… І сама така пещена… Спонсор є?.. То чого ж куртягу шарпану оділа і тут у переході картошку продаєш?!.. Шо, навєрно, первий раз? Да!.. Кажи!.. Стидно, да?!.. Первий раз всєм стидно!.. А

читати