Завантажити

не впала): — Корова?!.. Зачем мені корова, коли є самогонний апарат! (Сміється.) Я ним кого хочеш сама заговорю!.. А ти мене слухай, поки в цьому городі овсі не здуріла: спасать твого Дімку треба, бо біля кампутєра всохне і внуків не діждеш!.. І якщо хочеш — дам тобі рецепт!
ДІАНА: — Який!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Хотя я і сама ще могу, але боюсь, Дімці це не понаравиться, хоть і бєзплатно!..
ДІАНА: — Та кажи вже швидше!..
БЕЗМИЛЬСЬКА (кладе руки на плечі ДІАНІ і повертає її обличчям до себе): — Твоєму сину нада… даму по об’явленію… Но з опитом, здорову й тілігєнтну…
ДІАНА (виривається з рук Безмильської і починає бігати по квартирі, гукаючи свого чоловіка): — О господи!.. Ґвалт! Рятуйте! Не зря мені сеї ночі язик у косах приснився!.. Гріша! Гріша!.. (Десь у коридорі прокочується луна.) Гей, хто-небудь! Мені вже геть погано!.. Гріша, рятуй!

До квартири входить жінка у вбранні черниці, у рясі з клобуком, з великим хрестом на грудях. В руках у неї чимала жерстяна скарбничка з примантаченим до покришки дерев’яним хрестом з написом: “На ремонт Храма Спаса на Крови».

ЧЕРНИЦЯ (звертаючись до ДІАНИ і не помічаючи Безмильської): — Тихо?!.. Щас сюди всі сусіди позбігаються! (Кидається стрімко до ДІАНИ і затуляє їй рукою рота.) Мене і так чуть міліція не зацапала!

ДІАНА чи то від почутого, чи від задухи, а таки втрачає тяму і висне, як мішок із соломою, у руках ЧЕРНИЦІ. ЧЕРНИЦЯ несподівано легко підхоплює її і тягне до дивану. Але заприкмітивши БЕЗМИЛЬСЬКУ, враз вклякає і ледве чи не кидає свою ношу на диван.

ЧЕРНИЦЯ (до напівпритомної ДІАНИ): — А ця порція нафаталіну чого тут?! Я ж говорив, шоб вечером у нас в домі нікого!
БЕЗМИЛЬСЬКА (у глибокому здивуванні, розтуляючи, як вершу, рота): — Так ти… Гріша..!!!?
ЧЕРНИЦЯ: — Да, Гріша я, Гріша!

Зриває із себе клобука і зненацька перетворюється з ЧЕРНИЦІ на господаря хати ГРИГОРІЯ ШИРОКОПЕРУ, тільки хіба що у чорних довгополих ризах і з підкладеними великими грудьми.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Так от ти яким бізнесом занімаєшся?!
ГРІША: — Малим, дурепа, малим! Частне предприятіє “Звонпопподайнахрамжлоб”… (Піднімає жерстяну скарбничку і трусить нею у повітрі. На усю квартиру лунає брязкіт нажебраних монет.) І тіки кому-небудь шепанеш, в свій підземний перехід на каталці їздить будеш!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А це ж чого ти мені Гріша угрожаєш?.. Я думала, шо хреста, шо в дяка виміняла за мішка картоплі, я Діані оддала, шоб у неї у бухгалтерії висів, а виходить він у тебе висить мєжду хвальшивими цицьками!.. Ану жени за прокат церковного апарата! (Підскакує до ГРІШІ й спритним рухом забирає у нього чорний клобук з рук і хреста з шиї. І цілком несподівано для ошелешеного ГРІШІ заходжується розглядати хреста.) Фу ти! Фу-у! А це шо за щербина?! І чого він у тебе так воня чимсь!.. Не пойму і чим. Ти шо ним пацюків бив?!

ГРІША стурбований таким нищівним наступом БЕЗМИЛЬСЬКОЇ холоне, відмахуючись від нав’язливої сусідки, і переходить на рідну балачку.

ГРІША: — Кажи чого треба і паняй звідси. А то я, кажеться, тебе таки точно мовчать сьоодні навчу! (Заходжується знімати з себе монашеські шати.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Це мені треба?.. Це вам Широкоперам треба!
ГРІША (Діані): — Дай їй три гривні, сто грам і пончик! І шоб я її тут не бачив!..
ДІАНА: — Ти шо, не понімаєш, шо це не поможе!.. Вона нашого Діму хоче мужчиною зробить…
ГРІША: — Вона?!.. Діму?! Ти Свєтофоровна — самашедша! (Думає іще щось сказати, але плутається у довгій рясі і мантії і падає на підлогу.)
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я не самашедша, я салідна женщина. (Підходить до вікна і відкриває його навстіж, вистромлюючи руку з клобуком на вулицю.) От як не будете приставать на моє предложеніє — возьму ето церковне аблаченіє і викину…
ГРІША: — Як викинеш? Я ж за нього гроші оддав!

ГРІША намагається підвестися, зашпортується і летить просто на БЕЗМИЛЬСЬКУ, яка стоїть біля відчиненого вікна. БЕЗМИЛЬСЬКА не встигає відскочити і ГРІША падає на неї усім тілом. Обоє перевалюються за вікно. В останній момент БЕЗМИЛЬСЬКА хапається за шибку руками, а ГРІША встигає зачепитись носаком черевика за фрамугу. Так вони і лишаються балансуючи тілами на підвіконні, кожен у своєму ритмі, ніби гойдаючись одне на одному, при чім ледве но ГРІША хоче відштовхнутись від БЕЗМИЛЬСЬКОЇ, щоб потрапити до кімнати, як БЕЗМИЛЬСЬКА негайно підкидає його ногами назад, убік відкритого вікна. ДІАНА від цієї чудернацької картини застигає у цілковитому замішанні.

ГРІША (шепоче БЕЗМИЛЬСЬКІЙ, яка лежить під ним): — Перестань зідхать і волновать свою грудь… а то я упаду первим…
БЕЗМИЛЬСЬКА (теж натужно шепоче): — Це значітєльно облегчить ситуацію…
ГРІША: — І не дхни у мого носа… Ти чим сьогодні закусювала, шкапа сапата?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Я б ше з утра не їла, коли б знала, шо ти на мене приляжеш…
ДІАНА (отетеріло): — Гріша, а чого це ти на Телісфоровні гойдаєшся? Ану сповзай з неї назад у комнату.
ГРІША: — Я не можу… Вона вчепилась у мене, як п’явка…
БЕЗМИЛЬСЬКА (пристрасно стогне): — Він просто стісняється сказать, шо йому на мені харашо… Да,

читати