Завантажити

Грішенька?
ГРІША (ДІАНІ): — Не слухай цю заразу і тягни мене до себе…

ДІАНА підійшла до них, але схопити ГРІШУ за ногу ніяк не змогла, бо БЕЗМИЛЬСЬКА весь час хвицяла ногами. Потім ДІАНА таки ухопила чиюсь ногу, але виявилось, що не ту.

БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ой, мені аж душу підперло! Ой, счас кончусь і упаду! (Вона ще сильніше захвицяла ногами, від чого ГРІША почав кричати).
ГРІША: — Дуня! Держи мене! Бо ця ідійотка таки скине мене униз!
ДІАНА: — Та як же ж тебе вдержать! Ірка одпусти мого чоловіка!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Та хто його держить!.. Він сам на мене упав і не одпускає!
ДІАНА: — От же ж горе! От до чого воно дійшло!.. Усе нада контроліровать…

ДІАНА спробувала знову ухопити чоловіка за ногу. Але БЕЗМИЛЬСЬКА чи випадково, чи зумисне — невідомо, відштовхнула ДІАНУ своєю ногою так, що та полетіла в інший кінець кімнати.

ГРІША: — Одпусти мене, бо вдарю!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Одпущу, як рибьонка дасиш на пєрєвоспітаніє!..
ГРІША: — Одпусти, кажу!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Вашому Дімці нужна порядошна дама… І я вам хотіла помогти. А тепер всім розкажу, яким ти, Гріша, бізнесом занімаєшся! А ше інженєр сцени!..
ГРІША: — Колишній!..
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Всьо, отдаюсь на милость божу!

І БЕЗМИЛЬСЬКА вдає, що таки кидає клобука за вікно. ГРІША скрикнує. Але у цю мить до них підскакує ДІАНА, хапає БЕЗМИЛЬСЬКУ за руку з клобуком і тягне до себе. Уся компанія опиняється на підлозі біля вікна.

ГРІША (віддихаючись і хапаючи свого клобука): — Фу-ух! Я тобі, Безмильська, цього коника не забуду! Я, вообше, нікому коників не прощаю, шоб ти знала!
БЕЗМИЛЬСЬКА (відсапуючись): — Якого ше коника?.. Ех ви, землячки!.. А я хотіла вам добро зробить!.. Помниш, Гріша, як тебе чиряками обкидало послє Чорнобиля і, як треба було кров сдавать, я тобі цілих чотириста своїх грамов одвалила за так, а ти! Невжелі ви думаєте, шо я вам зло пожелаю?
ДІАНА: — Не слухай її, Грішенько! У нас же дитина одна!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Ну вам же, кромі дитини, і внуків буде треба. А з таким поніманієм жисті з Дімки виросте самий звращєнєц. Ви, конєшно, простіть, пожалуста…
ГРІША (трохи звашивши): — А ти знаєш, Дуня, шось у її словах єсть…
ДІАНА: — Дурість єсть у її словах.
ГРІША: — Ну, внуки ж нам, навєрно, пригодяться…
БЕЗМИЛЬСЬКА: — Канєшно, пригодяться!.. А які могуть бить у вас внуки, якшо ви так Дімку занянчили, шо він усього боїться. А дівку гарну як побачить, то червоніє, як рак і всю, ету, біалогію забува.
ГРІША: — Да-а!.. Хи-хи!
ДІАНА: — Чого ти смієшся?
ГРІША: — Хи-хи!.. Та я Маньку гулящу у нашому селі пригадав. Вона така нєжна з усіма була в бур’янах за клубом, хоч німа і дурнувата. Но в цьому вся прелєсть...
ДІАНА: — Я тобі дам Маньку в бур’янах! Я тобі дам дурну і нєжну! (Дає чоловікові потиличника.)
ГРІША (захищаючи голову від чергового запотиличника): — Чого ти лупишся?
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А Гріша прав. Була б тут така, як Манька, меньше б було в городі чєловєчеських затруднєній! Та де ж її тут возьмеш…
ГРІША: — Да-а, лю??дського у городі пошти шо нічого не осталось.

Гасне світло.


Дія друга: ЧЕРВЕНЬ

Ява перша.

Світло запалюється і ми знову опиняємось у квартирі ШИРОКОПЕР. Тільки на цей раз у вітальні нікого немає. До вітальні заходить ДМИТРО. З-за дверей спальні лунає веселеньке мугикання. ДМИТРО стукає у двері і увіходить. З-за дверей спальні чути голос ДМИТРА і могутній, низький, прокурений голос мадам ДЕРЕҐИЗ.

ДМИТРО: — Ой! Я-я думал это ма-ама…
ДЕРЕҐИЗ: — А какая разницца? (Долинає гудючий спів схожий на стогін.) У-г-у... У-у-гу!.. Твою мать... сегодня я... буду заменять!

ДМИТРО у спальні несподівано скрикує: “Включите свет!” До вітальні заходить спочатку ДІАНА, яка зупиняється і підслуховує біля дверей, ламаючи у напруженні руки. За нею слідом скрадаючись уступає БЕЗМИЛЬСЬКА. Раптом з-за дверей долинають звуки боротьби. Картинки, календарі, макраме, що висять на стіні вітальні, раз у раз здригаються від різких рухів персонажів у спальні.

ДЕРЕҐИЗ (з-за дверей): —Я, как мать, дарю тебе новую жжызнь! И это только наччало — а ты уже стонеш! Как харашо!
ДІАНА (пошепки БЕЗМИЛЬСЬКІЙ): — Госпаді! Шо твоя мадам Дереґиз там дєла з моїм мальчіком!
БЕЗМИЛЬСЬКА (ображено і так само пошепки): — А скіки ти їй дала, то вона те і дєла, согласно тарихву!
ДМИТРО (з-за дверей): — За-зачем вы облизываете мои пуговицы?! Ой!
ДІАНА: — Ой! Шоб же ж не травміровала!
БЕЗМИЛЬСЬКА: — А можеть і травміровать, єслі ти їй забагато дала! Я ж тебе предупреждала, наші шльондри — дєвки без тормозов і с фантазієй, за десятку мертвого піднімуть!.. А ти їй доларов 150-т одвалила!..
ДІАНА: — Заткнись, Ірка! Ти вже один раз розпорядилась моїми грішми, шо дівиця три дні у нас тріскала усе підряд, така голодна була! А Дімі тільки моргала, реготала, як дурна, і бігла од нього на кухню!
ДЕРЕҐИЗ (чути з-за дверей, як вона харчить): — Мне нужен твой язык! Сччас! Немедленно! Открой шшире рот!
ДМИТРО (з-за дверей, задихаючись): —М-м-вы-тя-хгх-нни! А!.. Тетка …а-а-а-тая!
ДЕРЕҐИЗ (з-за дверей): — У-угу! Какой круччэный! Шшуми! Обижжай меня!

читати