Завантажити

очі і танки. Йому історія записала на своїх картах перемогу. Ось окайданимо більшовиків, і ти за сумлінну працю у німців засягнеш хутір свого батька. Герасимом Калиткою, правда, і при німцях не станеш, та хуторянства доскочиш. Тоді вже можеш удень пасічникувати, а вночі додивлятися мужицькі сни.
— Не хочу я ні хутора, ні старостування.
— Умгу! — вже зацікавлено глипнув на Магазаника Рогиня, в якого працювали не тільки щелепи, а і їжак щетинистого, сивиною підбитого підборіддя.
Безбородько на хвилину замовк, націлив на лісника не зіниці, а шершні і вдарив, наче колодієм:
— Стривай, стривай, старий лисе! А тебе, мудрія, часом більшовики не залишили в підпіллі? Тоді я сам нашмарую петлю мипом і заарканю твою шию. Пам'ятаєш, як це робилося за Скоропадського у державній варті?
Страшна погроза і згадки минувши вичавили на чолі Магаваника холодний піт. Хотілося кинути у вічі шляхетному викрутню: «їжте, лигайте, гості, мою шинку, але не шинкуйте моїм життям». Та, похиливши голову, стримав себе, бо знав тверд осердність Безбородька. Видко, назавше зв'язав їх чорт бісовим мотузочком.
Не дочекавшись відповіді, Безбородько зловісне стишив голос:
— Мабуть, ти недарма колись обізвав Гітлера таким словом, за яке тепер гестапо розмервить тебе на криваве клоччя.
Магазаник, жахаючись, згадав це слово, мерзенний переляк вгадючився по спині і, здається, до решти розчахнув його. Не оплативши страх минулого, він, як у чорну воду, заходив у новий і відчував, що вже йому нема порятунку. Отак і приймаєш у прийми Другу душу, щоб позбутись єдиної... Ох як тяжко, наче вони стали камінними, підводив у благанні вії на свого гостя і ката: не говори, не говори таке при свідках.
Безбородько, здається, зрозумів його і вже спокійніше запитав:
— Служиш більшовикам у підпіллі? Лісник рукавом витер з чола холодний піт.
— Так вони б і довірили мені. їм зараз у підпіллі чи в партизанах служить воєнком Зіновій Сагайдак.
— Де він?! — хижо стрепенувся Безбородько і поглянув па заневолені віконницями вікна.
— Це вже нехай ваша поліція і гестапо рознюхують. У моїх лісах його зараз не було, — збрехав, не кліпнувши оком, бо ващо мати зайві рахунки і клопоти.
— З'явиться, одразу ж дай знати! — і наморщив чоло. — А це часом не той Сагайдак, що був у червоних козаках?
— Той самий.
— Тоді птиця часу знов зводить мене з ним, — і запишався своїм словом. — Дай боже хоч тепер зломити його шаблю і шию. Отож пильнуй і готуйся на старостування.
Магазаник знехотя вичавив:
— Не хоче півень на чуже весілля, та несуть...
— Коли б ти був розумніший, то я назвав би тебе дурнем, а тепер не знаю, як назвати. А правити маєш по совісті. Знаєш, чого загинула наша імперія?
— Ні.
— Бо її останній імператор царював без віри, любові і пристрасті.
— Йому б ні віра, ні надія, ні любов не допомогли б, — розшарпуючи шинку, сам до себе сказав Гавриїл Рогиня.
— Це тип! — бридливо покосився на нього Безбородько. — Зробили цього низькольотного муміезнавця крайсагрономом, а він усе невдоволення чавить. Тем якусь кіпоть має недовірок у голові. — І звернувся до Магазаника: — Так-от, ще по повній, бо час наш недовгий, та сядемо на мою каруцу — і хватопеком до вашого нока.
— Чого ж нам, грішникам, до попа? — здивувався Магазаник. — Відмолювати гріхи?
— Дурний ти єси. Накажемо попу: хай він завтра при всій громаді відслужить панахиду за полеглих німецьких вояків. Потім на де-небудь, а біля церкви оберемо тебе старостою і знову до церкви — відслужимо молебень за спокій душі нашого пророка. Щоб усе було для незбільшовичених дядьків' хитромудре, державно і по-божому.
Лісник випив горілку, наче цикутину, і ще потягнувся до пляшки: може, підпоїть цих гостей та й...
— Досить! — підвівся з-за столу Безбородько. — їдьмо!
І Магазаник, заплітаючись у власних ногах, пішов за своїми дочасними правителями, щоб їх розперло від його харчів.
Коли він етав на поріг, його плеча обережно торкнулась рука діда Гордія.
Магазаник здригнувся.
— Чого вам?.. Хату зачиніть зсередини.
— Хіба тепер про хату — про душу подумай, — зашепзтів старий і потягнув його в сіни. — Ти ж маєш розум у голові. Не запродуйся песиголовцям, не піди на їхню підмову. Чуєш?
— Ніби ж я хочу цього? Тягнуть силоміць, як на заріз,-^» і тоскно зітхнув.
— ЇУТЄЧИ, Семене, від них. Не заходь у чужий час, — тоді у свій не потрапиш.
Магазаник сумно похитав головою:
— І ти, діду, кинулись у політику?
— Яка ж це політика? Саме безголов'я. Втікай од нього.
— Як же, думається вам, можна втекти?
— Коли нема сміливості, то зайцем утікай — і не оглядайся.
— Вже не ті ноги у мене.
— Тоді грішми одкупись. Не пожалій навіть лихоманного золота. Сипни їм хоч у пельку червінців. Не сунь свою голову в чужий казан.
Магазаник знову здригнувся, а від воріт його гукнув Безбородько.
— Вже кличуть.
— Це кликачі на той світ.
Старий Гордій, махнувши рукою, вийшов з сіней і повернув у ліси.

читати