Завантажити

— Діду, а ночувати?
— В тебе і днювати страшно, — обізвався з темряви непримиренний голос.
Над лісом узде роїлися петрівчанські зорі, і їм не було ніякого ділечка до людського посміття, що пазурами хапалось за видимість влади і чиїсь душі. Чиїсь душі йому ні до чого... А от хуторець «оию згодигхсь. Але тільки скоріше заяівталась воєнна хурделиця... Це ж подумати, яку силу маєТітлер — аж на Івдію націлився.
Магазаник стуквув ворітьми, на дубі спросоння керкнув отой ворон, що мав простуду в голосі і кульгавість у ногах. Цур ввбі, иомнщо! Невже тя і вночі почув чиюсь кров?
«Крі» — відловів иа його німотне питання ворон, по-гадючи зашипів крилами і пролетів над головами гостей.
«Щоб ти здох ще до ранку! А не здохнеш — застрелю».
Вони підійшли до фаетона, в ліхтариках якого сліпо горіли •свічі.
«Наче за упокій душі», — полоснув Магазаника забобонний острах.
Не встигли розсістися на м'яких сидіннях, як решітчастий поліцай гикнув, свиснув на коні, і вони, махнувши гривами, полетіли на об'їзну дорогу. Обабіч заворушилася ніч, заворушились дуби, що тримали на своїх руках століття і зорі. . За якусь неповну годину в'їхали в оніміїе село і повз церкву ввернули до оселі отця Бориса, який з піввіку подував на одному Місці. Він і хрестив, і вінчав Магазаника, напевне, коли таке життя настало, й ховати буде. Лісник з жалем подумав про свій непевний вік, перехрестився.
— Умгу, — насмішкувато сказав на це крайсагроном і позіхнув.
У хаті отця Бориса ще світилося. Він сам, зі свічею в руці, відчинив пересохлі двері, пустив до оселі непроханих гостей, поставив свічу перед образом спасителя, який тримав у руці поколупану землю. Чи ж втримає тепер? Погорбатілий, оповитий сивиною, панотець зупинив великі, із імлою років очі на Безбородькові, і той, зирнувши на свічники з тяжкими узорами, уклонився йому.
— Доброго здоров'я вам, отче.
Не знаючи, що за гості в нього, старий відповів ухильно і мудро:
— Дай, боже, хлібові урожай, а людям здоров'я. Магазаника ошелешило це вітання: чи не відділяв батюшка їх од людей?
— Пробачте, отче, що ми запізно приїхали до вас, — уже починає гніватись Безбородько, бо панотець, стоячи біля обвитих виноградною лозою образів, і не думає запросити їх сісти. — Нова районна влада просить вас завтра в жалобній ризі відслужити панахиду за полеглих німецьких вояків.
Батюшка, зітхнувши, вплів у сиву прозелень бороди звосковілу руку, подивився поверх нової районної влади.
— Не можу.
— Чому ж не можете? — І знову шершні проклюнулися в погляді Безбородька.
— Бо ці вояки не нашої віри.
— І за многоліття та спокій душі нашого зверхника і пророка не відслужите молебня?
— За спокій душі нашого зверхника й пророка? — здивовано перепитав отець Борис. — Це ж який пророк об'явився у нас?
— Адольф Гітлер! — виструнчився Безбородько і шарпнув праву руку вгору.
— За нього теж не можу.
— І дарма, батюшко! — зашипів погрозою. — А от його преосвященство єпископ Мануїл служив і за німецьких вояків, і за Гітлера.
Презирство лягло на бляклі уста отця Бориса:
— Тоді і їдьте до єпископа Мануїла.
У Безбородька морозом взялися очі, і він вдарив старого кан^ чуками слів:
— Отче, ви не думаєте, що за цю мову ми відразу можемо вийняти з вас душу?
Старий здригнувся, приплющив вії, з погордою глянув крізь приплентача і твердо відповів:
— Хто загубив свою душу, відписавши нечистому, загубить і чиюсь. Іще одне тобі скажу: сідаючи на ханство, думай про дві кари — небесну і земну!
— Коли б ви не такий старий... — захлинувся ненавистю. — Сам би вас підвісив у катівні на гаки.
Отець Борис відхилився, вперся сивою головою в святих і непримиренно зиркнув на Безбородька:
— Скільки живу, а вперше бачу ката. Ізиді, породження єхидни, ізиді, дрібноголовий слизькоумець! Ізиді, чорнозрячий!
Безбородько в люті кинув руку до відстовбурченої кишені, але передумав, обернувся і, пригинаючись, вискочив з оселі.
— Умгу, — не то йому, не то мальованому, з панагією і патерицею патріарху промимрив крайсагроном, безнадійно похитав омертвілою головою і зашелестів словами, наче сухим листом: — У мене батько теж був батюшкою.
— Не вірю, чадо! — відрізав старий...
— Чого ж?
— А ти подумай, коли маєш не вивернуті мізки, і вирви з нутра нечестивість. Краще нікудишнім стати, аніж піти за такими, — і кивнув головою на двері.
Жалі за чимсь пройшли по мерхлому обличчі Рогині. І навіть їжак підборіддя взявся сумом.
— Дайте, отче, покуту.
— Приїдеш іншим разом, — на щось натякнув старий і поклав руку на срібні защібки замкненої біблії. Назад вони поверталися, ніби з похорон.
— Ох і попа маєм, — ніяк не міг заспокоїтись Безбородько. — Такий і в підпілля може піти. Забув я його настрахати наказом начальника штабу верховного головнокомандування Кейтеля. .Чув про нього?
— Про Кейтеля чув, а про наказ не знаю.
— То послухай, що там чорним по білому написано, я це виучив напам'ять. Німцям, значить, «наявамх

читати