Завантажити

жахнулась Мирослава.
— Ще й як зроблю! — і кивнув на Данила. — Стьопочка теж хоче перевірити, звідки і чому він прийшов сюди. Тепер кожна душа повинна пройти перевірку.
Чавлячи свою гордість і гідність, ще надіючись на щось, Данило тоскно запитав:
— А може, війна перевірить наші душі?
Стьопочка ошкірився радісною посмішкою:
— Війна ще десь, а Стьопочка тут перевіряє пильність. Пішли чи гукати людей?
— Не жируй, смерде, на чужому горі — зі своїм зустрінешся.
— Це ще ми побачимо, хто з чим зустрінеться. Аякже! Ходімо!
— Данилку, рідний, — надломлюючись, припала до нього Мирослава.
— Почекай мене. Я прийду, — сказав, як і в хвилину прощання, одірвав од себе її руки і швидко пішов до будинку військкомату.
— От так, не інакше, хоча могло бути й Інакше, — Стьопочка й-за плеча зирнув на Мирославу, защібнув губи й потрюхикав за Данилом, сам сумніваючись: чи треба йому було ув'язуватись у таке діло, коли не знати, що буде завтра. Та, може, проявивши пильність, він залишиться тут, у районі? Хай інші рвуться на фронт, а голова Стьопочки і в районі знадобиться.
Ось вони зупинились перед кімнатою воєнкома. Стьопочка постукав кулаком у двері, пропустив поперед себе Данила, якого починає тіпати дрож.
«Вгомонися, вгомонися ж!» — наказував їй Данило і до болю стискав кулаки..
З-за столу підвівся майор Зіновій Сагайдак, насупроти якого сидів Стах Артеменко. Воєнком не раз колись стрічався з Данилом не раз захищав його на пленумах райкому від Ступача і не раз розповідав у їхньому селі про червоних козаків, бо сам вилетів із цього звитяжного племені. Він кивнуи Данилові чорним, як галка, чубом, невесело посміхнувся. Але що віщує ця посмішка? Колись від нього почув, що кожна людина має чотири броди: блакитний, як досвіт, — дитинство, потім, наче сон, — хмільний брід кохання, далі безмірної роботи і турботи, а зрештою — онуків і прощання. А тут хоч би до своєї дитини дожити... Стояв, кам'янів у напрузі, і все одно чув мову чотирьох бродів своєї ріки, і чув, як час проходив крізь нього, і чув, як у серці стиналися болі і жалі. Чого ж він такий невезучий? Чи не тому, що й досі не навчився хитрувати ні з людьми, ні з землею?
— Ми, товаришу воєнком, до вас, — береться догідністю не тільки вид, а й уся постать Стьопочки.
— Сідайте. Розказуйте, — Сагайдак пильно дивиться не на Стьопочку, а на Данила, цінує його обличчя чи душу, і знову жуйний усміх лягав на його темні уста. Який же ти гарний, чоловіче, та доля теж не жалувала тебе: залишила свої шрами і на тілі, і на душі... — Розказуйте!
— Але ж тут є свідок, — глипнув Стьопочка на Стаха. — А нам би треба без свідка, бо діла, і вообче...
— Тоді ми, товаришу Артеменко, трохи пізніше погомонимо, — сухо сказав майор, а коли Стах вийшов, насмішкувато глянув на Стьопочку. — Розповідайте без свідків.
Стьопочка, вихлюпуючи медоточивість воєнкому і глибоку підозру Данилові, швидко-швидко заговорив:
— Товаришу военкоме, я осьдечки персонально і власноручно мало не волоком приволік до вас Данила Бондаренка, хоч і впирався він.
Сагайдак тріпонув чубом, що впав на стрілчасті брови, насмішкувато примружився:
— Навіть упирався? Чого ж?
— О, тут діло по всіх параграфах непевне, а може, й темне! — І Стьопочка так розчепірює руки, наче має в когось уп'ястися ними. — Ви добре знаєте попередню історію Бондаренка. Якось, правдою чи неправдою, він вискочив з неї, принишк був трохи в своєї коханої, а далі при допомозі непровірених вигулькнув на керівну йосаду в колгоспі і зразу ж узявся усе крутити на свій триб, підривати економіку,і вообче.
— Підривати економіку? Факти! — кинув Сагайдак.
— Ось вам найсвіжіший: цієї весни він організував на полі їдальню і не бере у людей за обіди і вечері жодної копійки. То як це зрозуміти, що доросла душа не платить за пропітаніє? Хіба отаке не є економдиверсією? Відповідні органи вже мають сигнали і порушили справу. То чи не втікає Бондаренко від своєї справи в армію?
Данило зітхнув, глянув на военкома, але той перевів погляд на Стьопочку і глухо запитав його:
— Товаришу Магазаник, ви пам'ятаєте, за що вас недавно зняли з роботи?
— Та... — зам'явся Стьопочка. — Хіба ж тепер, коли війна, до цього?
— Кажіть, чого ви ніде не знайдете собі пристановища? Голос военкома прикував Данила. Що ж воно? А Стьопочка поморщився, махнув тією рукою, яка нещодавно жмакала Данилове плече:
— Знеславили мене, товаришу военком. Обмовили підозрілі, і вообче.
— Майте хоч трошки мужності! — похмуро сказав Сагайдак. — Не вас,, а ви, де могли, обмовляли і згризали чесних людей, як згризали колись і тепер гризете товариша Бондаренка.
Данило отетерів: невже не причулось? А ти, дурню, вже й одчаю ковтпув...
На побілілих щелепах Стьопочки спухнули роздвоєні жовна.
— Але ж сам товариш Ступач...
— Не ховайтесь за чиєсь прізвище. Ви знаєте, як вас прозивали у вашій конторі?
— Ні.
— Нікчемником і дьогтемазом! І не безпідставно. Ідіть! Стьопочка найоржився і

читати