
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вліплю: ти не помітив, що маєш в очах півпуда нахабства!
— Чи не бреше твоя вага?!
— Стьопочко, зроби ласку — щезни туди, звідки пришвендяв, — попросила Мирослава.
— Не можу! — заперечливо похитав головою Стьопочка. — Це вище моїх сердечних і розумових сил. Я, звісно, знаю, що кожна людина має солодкий час любощів. Був цей час, догадуюсь, і у вас, Мирославе Григорівно, і вообче. Та солодкий час швидко минається, а приходить реальність, від якої нікуди навіть на коні не втечеш. І от, щоб ви повірили в серйозність моєї душевності, я осьдечки ось, навіть при Яринці, при свідкові своєї юності, значить, скажу, що маю мрію і намір одружитися з вами... Отак, а не інакше.
Враз із сіней озвався знайомий голос:
— Я мимоволі стаю другим свідком, — і до хати увійшов засніжений Ступач. Тільки чого він розгублений такий.
— О, це ви нахопились? — розгубився, але водночас і зрадів Стьопочка, вклонившись, знову приклав шапку до серця. — І як ви втрапили до нас?
— Хуртовина загнала. Правда, вже ніби пересідається вона. То ти маєш мрію і намір одружитися?
— Точнісінько так. Прокопе Івановичу. Це скажу і при вас, і при всьому присілку, бо вже і Стьопочці прийшла сімейна пора. Мирослава гнівом обпекла і жениха, і Ступача:
— Хай він одружується на карбованці, на якому зависли його гендлярська душа і совість.
Ступач приязно глянув на Мирославу і покосував на жениха.
— Це ви даремно, Степан Семенович — людина скупенька, але тепер не карбованець, а поезія править ним.
— Ви ще не розкусили його: він за карбованця продасть і поезію, і вас заразом.
— Що вона меле як елемент?! — враз налився буряковим соком Стьопочка. — От у чиїй душі, видать, сидить ворог. Вона й досі любить того арештанта, що он на стіні висить. З нею треба щось робити.
Ступач махнув рукою:
— Це вже не наше діло.
— Як не наше, коли вона відкидає принципову любов в ім'я ворожої? її треба проробляти, громити, і вообче!..
— Ого, який ти войовничий, Стьопочко. Ти забув, що перед тобою дівчина. — І щось затремтіло в голосі Ступача, і провина майнула в очах. Він обернувся до Мирослави: — Пробачте, що невчасно прийшов. Проси, Стьопочко, і ти пробачення.
— Ну, коли аж ви просите, то куди мені дітись? Здаюсь!
Хоча б па вашому місці... — Стьопочка підняв руки вгору і так вийшов з хати.
Ступач вклонився Мирославі, чогось аітАнув. Чого б?
— Ще раз пробачте. Бувайте здорові. — І пішов слідом за Стьопочкою, який щось невдоволено мурмотів у сінях і повторював своє «вообче».
Ярина спровадила непроханих гостей, потім вбігла до хати, пригорнула Мирославу.
— Звідки на тебе береться всяка напасть? Коли багато краси, то ще більше клопоту. Ох і розтривожив мерзенний гріхоплут. І все одно лихе минеться, а ти будеш з Данилом, чує моє серце! — Вона знову підійшла до печі. — Після такого сватання і повечеряти можна. З яких ти позицій дивишся на рибу, гриби, і вообче?.. — перекривила Стьопочку.
— Ой Яринко, Яринко... А де ж твоє кохання?
— Чого нема, того нема. Та я ще можу почекати. А от чому Роман і Василь до цього часу нікого не знайдуть? Стільки ж в гарних дівчат...
— Що вони пишуть?
— Служать на заставі. Так уже скучила за ними і їхніми витребеньками. Вони ж де не йдуть, то сміх розтрушують. О, метелиця таки вщухла. Прощавай, сестро, — вона поцілувала Мирославу, вивинулась з оселі, і підківки її чоботят брязнули на млиновому колі, яке після жнив привезли Мирославі Роман і Василь.
Мирослава поснувала по хаті, мерзлякувато повела плечима, глянула у вікно, за яким уже відчувалася ворожба ще невидимого місяця, і підійшла до фото Данила. Він довірливо, трохи сумовито посміхався їй чи комусь... Може, й справді, тепер посміхається комусь, забув її, бо чого не трапляється в житті? З такими невеселими гадками вона роздяглась і знову глянула на фото.
«Хоч у сон прийди, коли не можеш інакше. Чуєш?»
Поправивши снопики, вимкнула світло і не лягла, а впала на постіль. Ще якийсь час чула, як біля хати, втихаючи, вовтузився і зітхав вітер, потім у вікна так гарно врізались перемерзлі зорі, у шибки постукав пучкою місяць, загойдалась земля і перенесла її у дитинство, коли вона з поля, бувало, очікувала матір, що теж мала спіп золотого волосся і вечорові очі. Дуже рано вони пішли в землю і барвінковим цвітом проглянули па могилі.
Тепер вітер схлипнув, наче немовля... А батько так хоче діждатися внуків...
І вже не чула, як стиха брязкнула клямка, скрипнули двері і в оселю, скрадаючись, увійшов Данило. Він не зачинив за собою двері, боячись їхнього скрипу, боячись себе, боячись місячного марева, в якому, наче женці в білому, стояли снопи. Захлинався настоєм літа і туги. Отак і стояв біля порога людиїтою чи тінню її. Як його тепер зустріне Мирослава: прокльоном чи журоою га сльозою? Бо нічого ж не дав їй, окрім горя.
Коли трохи вгамувалося серце, вій почув дихання і обережно попрямував до ліжка, схилився над ним, вдивляючись у Мирославу, що була напівзакрита
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року