Завантажити

нещасна жертва вхопилася руками за груди, зробила якийсь мимовільний конвульсивний рух і з страшним стогоном упала на долівку.
Рухля кинулась до неї, стягла серпанок і заніміла: Сара лежала, простягшись на підлозі, судорога ще посмикувала її тіло, побілілі губи були вкриті густою зеленою рідиною, з куточка рота тяглася яскравою ниткою червона кров...
— Ай, гевулт! — закричала, придивившись, стара. — Вона випила мідянки: отрута... Все загинуло!
— Отруїлась! Прокляття! — люто зарепетував Гершко й роздер на грудях до пояса шовковий лапсердак.
XII
Даремно гадав Мельхіседек, що нова хвиля уніатських насильств — це тільки останні спалахи гніву в тих місцевостях, куди ще не дійшли звістки про королівський декрет.
Насправді було зовсім інакше. Звістка про королівський декрет не тільки не вгамувала насильників, але, навпаки, викликала страшенне обурення серед уніатського й католицького духівництва та серед шляхти: незважаючи на виразно висловлену королівську волю, незважаючи на волю російської цариці, шляхта й уніати вирішили діяти на свій страх. А втім, вони й тут удавалися до єзуїтського крутійства. В декреті королівському було сказано, щоб шляхта не перешкоджала православним вільно правити свою службу божу, щоб ніхто не відбирав у них церков і взагалі не втручався в церковні їхні справи. Через те що останнім часом уніатам пощастило переслідуваннями й насильствами навернути майже всю Україну в унію, то вони на основі цього вирішили, що декрет їхньої пастви не стосується, й оголосили, що кожен, хто захоче знову приєднатися до православ'я, буде трактований як бунтар, гайдамака й розбійник, а оскільки православні, довідавшись про королівський декрет, поспішали відновити в себе зганьблене православ'я і радісний рух охопив увесь правобережний руський край, то через це вся Україна, з архімандритом Мельхі-седеком на чолі, була оголошена митрополитом уніатським і місцевою шляхтою бунтівною і ухвалено було вчинити над нею особливий суд і розправу.
Офіціал митрополита уніатського видав суворий декрет, в якому наказував усіх, на кого падала підозра в підтримці православ'я, привозити до Радомишля, у в'язницю; церкви, котрі не хотіли прилучатися до унії, закривати, священиків зв'язувати й привозити туди ж, а хлопів віддавати на суд світської влади — комісарів і губернаторів. Крім того, митрополит уніатський надіслав свої листи на польські прикордонні форпости, по березі Дніпра, з вимогою не пропускати нікого з православних священиків і мирян у Переяслав і взагалі на лівий берег Дніпра. Таким чином, на довершення лиха, яким погрожував декрет, перервані були тепер цілком зносини православних українців з їхнім верховним пастирем.
Після сеймика й урочистої присяги, даної в Умані при уповноваженому найсвя-тішого папи, митрополит уніатський, вкупі з місцевою шляхтою, звернувся до вищої влади з проханням прислати сильне військо для заспокоєння бунтів на Україні.
Не чекаючи наслідків своїх розпоряджень і декретів, Мокрицький узявся за власноручну розправу: він вдався по озброєну допомогу до місцевої шляхти, яка утворила новий виділ конфедерації, і вимога його була одразу ж виконана з нелюдською жорстокістю.
То допомагаючи Мокрицькому, то діючи самостійно, озброєні шляхетські команди розсипались по всій Україні, приводячи до послуху нібито охоплений бунтами народ.
По всій Україні почали чинитися небачені страхіття.
Селян, котрі не хотіли прилучатися до унії, били, вішали, садовили на палі, церкви закривали, грабували в них усе церковне майно; священиків, які лишалися вірними православ'ю, нещадно били, виривали їм бороди, стригли голови, розривали роти, набивали на шию такі важкі колоди, що їх ледве можна було обхопити руками, і так посилали нещасних у Корсунь, резиденцію митрополита уніатського, на остаточний суд. Суд той здебільшого закінчувався жахливою смертю бідолашних мучеників: їм давали по триста канчуків, шмагали на смерть різками, душили димом.
Віддаючись з такою заповзятістю дикому релігійному фанатизму, шляхтичі, а також представники уніатського й католицького духівництва не забували й про життєві вигоди.
Для збирання коштів на спорудження будинку духовної місії було вирішено обкласти грошовою пенею всіх, хто чинив опір унії.
Користуючись з цієї постанови, шляхтичі взялися грабувати селян, віднімали в них усе, що тільки можна було повернути на гроші, спалюючи в сліпій жадобі навіть двори пограбованих...
Отже, дика розправа Мокрицького в Туровій не була випадковим явищем, а одним з фактів насильств, котрі почалися далеко від місць, які тут згадуються, але швидко поширились по всій Україні.
Радісний настрій, яким перейнявся весь народ після повернення Мельхіседека й при звістці про королівський декрет, що, мов блискавка, пролетіла від Дніпра до Дністра, почав хутко мінятися на нестямний страх, збентеження й гнів. Мокрицький і шляхта нетерпляче чекали війська, яке мало прибути. У Мотронинському монастирі не

читати