Завантажити

незвичайне хвилювання, яке охопило ослаблий організм дівчини. Освіжившись водою, Сара сіла на лаві, блаженно усміхаючись, і нічого не чула й не помічала, що робилося навкруги. Все життя, все буття її було зосереджено тепер на одній думці: «Через тиждень мій Петро про все довідається, через два може бути тут... а в мене обіцяного строку, мабуть, більше, як півроку. О господи, аби він тільки живий був!»
Сара так перехвилювалася, що, повернувшись додому, не вийшла навіть обідати. Стурбована тітка пішла була в спальню до небоги, але, побачивши, що вона спить, не схотіла її будити.
Сара вийшла з світлиці тільки надвечір.
Тітка кинулась розпитувати, як вона себе почуває, і коли Сара почала запевняти, що в неї нічого не болить, стара зміряла її недовірливим поглядом і спинила свої допитливі очі на Сариному обличчі, що палало як мак.
— Ой-ой! Якщо ти здорова, — сказала вона, — то повинна бути голодна, ти ж не обідала...
— Я довго спала, мамо, — опустила очі Сарі, — може, зо сну мені й не хочеться їсти, але я їстиму.
І вона через силу стала вечеряти. Стара раз у раз поглядала на небогу й з сумнівом похитувала головою.
— Я хотіла тобі сказати, щоб ти коштовних речей так не кидала в кімнаті, — зауважила вона наприкінці Сарі, — а як скидаєш, то давай краще мені на схов.
— Гіт! — ледве чутно відповіла Сара й відчула, як швидко збігла з її обличчя кров і прилила до серця.
Ні жива ні мертва сиділа вона й чекала, що тітка зажадає принести їй перли, але стара мовчала, певно, забула, про що допіру говорила.
Попрощавшися з тіткою, Сара мерщій пішла в свою кімнату й замкнула зараз же за собою двері. Цілу ніч не заплющила вона очей: її думки то линули слідом за посланцем у Лисянку, примушуючи радісно битися серце, то поверталися до тітчиного запитання про перли, і тоді її огортав страх. Наступного дня вийшла Сара бліда, з темними колами під очима. Стара пильно поглянула на Сарину шию, але не сказала нічого. Мабуть, її стурбував хворобливий вигляд дівчини й одвернув думки від перлів.
День для Сари минув без клопоту. Вона мусила випити філіжанку якоїсь настоянки і після неї справді заспокоїлась і міцно заснула. А тітка тим часом разом з Естерчиною матір'ю заходилася розбирати куплену вовну й дала Сарі цілковитий спокій, тільки наполягаючи за обідом і вечерею, щоб та їла побільше й випивала по келиху меду. Щоб догодити тітці, Сара не суперечила її бажанню.
Минуло ще три дні, дівчина цілком заспокоїлась, і почуття радості, що спершу, мов буря, охопило її серце, тепер жевріло тихою відрадою і колихало її на райдужних хвилях неосяжного щастя.
Днів через два, коли Сара сиділа в затишному куточку подвір'я, поринувши в мрії, тітка гукнула її якимсь особливим, неласкавим голосом:
— Саро! Батько твій приїхав і кличе тебе негайно до себе. Сара здригнулась і спершу не зрозуміла, хто її кличе й куди; та коли пані Рухля вдруге й голосніше гукнула її, вона затремтіла, мов осиковий лист, охоплена якимсь незрозумілим жахом. Мовчки підвелася дівчина й пішла на тітчин поклик, заточуючись, наче в неї підгиналися ноги. А тітка її ще й напутила:
— Гляди ж, не супереч батькові!
Гершко зустрів дочку урочисто, поклав їй на голову руки й, прошепотівши беззвучно молитву, мовив до неї холодним тоном, який не припускав заперечень:
— Суро, дочко моя! Негайно надівай на себе найкраще вбрання і прикрась себе золотом, перлами та смарагдами...
— Навіщо, тату? — спитала тремтячим голосом Сара. Вона стояла перед ним бліда як стіна, вхопившись рукою за горло, ніби намагаючись ослабити зашморг, що затягся круг її шиї...
— На те, що твій жених, родич великого цадика уманського, приїхав сюди й жде свою наречену коло школи.
З Сариних грудей вирвався страшний крик, і вона впала батькові в ноги;
— Гевулт! Змилуйся! Не вбивай своєї єдиної дочки! — заволала, припадаючи до батькових ніг, Сара. — Ти ж дав слово, при мамі ось, що рік матиму волю! Хоч на півроку дай мені її! Ой... вей, хоч на півроку!
Гершко насупив свої навислі, широкі, руді брови, й з-під них блиснули на Сару сповнені злості сірі, з зеленими полисками очі.
— Я сказав, поки не змусять мене обставини, — засичав Гершко. — А ось тепер і спонукали мене невідкладні обставини... кругом здіймається буря... кожен намагається втекти в безпечне місце... і твій жених, звінчавшись, повезе тебе до Львова... Втратити такого жениха я не хочу, а тому й наказую тобі одягтися негайно і йти разом з нами до шлюбу.
— Тітонько! Мамо! Заступіться! — в розпачі впала Сара в ноги Рухлі.
— Встань і скорися своєму батькові, а моєму братові, — похмуро заговорила Рухля. — Він тебе врятує від страшного злочинства, од пекельної зради. Ти хотіла одурити нас, одурити мене? Ти хотіла зрадити свого батька, зрадити своїх кревних, зрадити свою віру? Та великий бог Ізраїлів, і він віддав зрадників у руки своїх вірних синів! Чи знаєш ти, яка тебе чекає кара за такий злочин?

читати