Завантажити

знали поки що нічого про це. Наступного дня, після від'їзду Найди, поїхали з монастиря й генеральний обозний з дочкою, і монастирське життя знову ввійшло в свою колію. Прочани прибували юрбами; майже щодня з'являлися представники від сільських громад, просячи прилучити їх до православ'я й прислати благочестивих священиків; приїжджали посланці від настоятелів православних церков з проханням прислати їм списки королівського декрету, щоб прочитати народові, і вся монастирська братія, разом з Мельхіседеком, проводила цілі дні в посилених трудах і клопотах, то переписуючи копії королівських декретів і грамот, то приймаючи нових прочан, то їздячи в сусідні села на церковні треби.
Непомітно пролетів тиждень.
Повернувшись з Лебединського монастиря, Найда привіз тривожні вісті про дії уніатів. Достеменно він нічого не взнав, але чув, що в кількох селах пани й уніати чинили страшні свавільства, грабунки й страти.
Звістки, які привіз Найда, підтверджувалися і втікачами з пограбованих сіл, але Мельхіседек ще не надавав особливого значення цим фактам і заспокоював усіх, проповідуючи терпіння й надію.
Якось увечері, коли в монастирі були вже позамикані всі ворота й Мельхіседек віддавав у своїй келії останні накази Найді, почувся дуже сильний стук у монастирську браму.
Найда й Мельхіседек здригнулись і тривожно перезирнулися. За кілька хвилин у келію ввійшов послушник і сказав, що до монастирських воріт під'їхав полковник Залізняк з козаками, привіз когось хворого й просить, щоб пустили в монастирський двір.
— Впустіть, усіх впустіть! — швидко мовив Мельхіседек. — Залізняк наш перший лицар. Скажи, щоб добре нагодували чесних козаків, а пана полковника проси сюди та передай отцю економові, щоб прислав найкращого меду, хай гість підкріпиться з дороги.
Послушник уклонився й вийшов.
За кілька хвилин почувся брязкіт засувів, і двір одразу сповнився гамором, тупотом коней і покриками козаків.
Почувши про приїзд Залізняка, Найда страшенно збентежився.
«Знову Залізняк? Видно, сам бог посилає цю людину назустріч йому. Чим же закінчиться теперішнє їхнє побачення? Чи дійде ж він, Найда, якогось рішення?»
Недаремно ставив перед собою це питання Найда. Він почував усім своїм серцем, що ця зустріч із Залізняком матиме для нього вирішальне значення...
Двері відчинилися — і в келію ввійшов Залізняк, а за ним отець Єлпідифор, отець Аркадій і брат Антоній Молдован. Отець Єлпідифор сів на широкій лаві, спершись руками на патерицю, а Аркадій та Антоній зупинилися коло дверей.
Широкими кроками підійшов Залізняк під благословення Мельхіседека й шанобливо поцілував його в руку.
— Ну що, як живеш, пане полковнику? — звернувся до нього Мельхіседек.
— Та поки що бог милує і земля, на досаду ляхам, носить, — відповів Залізняк, по-молодецькому тріпнувши головою, і нараз побачив Найду, що стояв збоку.
— Що це, брате Іване, й ти тут? — вигукнув він, засяявши від радості, й, підійшовши до Найди, вхопив його в свої широкі обійми. — А як ти потрапив сюди? Ну, та однаково!.. Ех, брате, сам бог послав мені тебе назустріч, — казаз він, перериваючи свої слова козацькими поцілунками. — Рук багато, голів мало... гадаю, тепер уже ти не будеш відмовлятись і покликатися на спасіння душі. Настав час!..-
І нараз, схаменувшись, Залізняк круто урвав мову й, обернувшись до Мельхіседека, сказав, нахиливши голову:
— Прости, превелебний отче, спалах радості, — побачив старого бойового товариша, й серце затремтіло. А я до твоєї милості не сам завітав, а з гостем.
— Радий, радий, тільки чому ж ти не попросиш його сюди? — здивувався Мельхіседек.
— Трудно, може, він у цю хвилину богові душу віддає... ледве довезли!
— Хто ж то?
— Священик села Турової.
— Його вже оглянув брат наш Антоній, — сказав отець Аркадій, — каже, що коли господь допоможе, то можна сподіватись удержати його життя. Антоній на знак згоди нахилив голову й додав:
— Зело занепав він на силах: я дав йому келих нашої настоянки... ліпше стало... заснув...
— Та що ж з ним? — стурбовано спитав Мельхіседек.
— Хвороба звичайна, — з їдкою усмішкою відповів Залізняк, — тепер вона скрізь ходить. Спершу дали двісті барбар ляхи, потім душили димом у ямі гнойовій.
— Де? Коли?! — скрикнув Мельхіседек, а разом з ним Аркадій і Єлпідифор.
— Та в селі Туровій... пан офіціал Мокрицький приводив людей до унії!
І Залізняк розповів присутнім про звірства, які чинив Мокрицький у Туровій.
Ця жахлива розповідь приголомшила всіх. Залізняк закінчив, а Мельхіседек
усе ще сидів мовчки в своєму кріслі, скорботно похиливши голову на схрещені на
патериці руки...
Якусь хвилину всі мовчали.
— От, чесний отче, — першим перервав мовчанку Аркадій своїм густим басом, що дрижав тепер од внутрішнього обурення. — А ти ще вмовляв нас бути терпеливими й покірними, хотів примусити, щоб ми повірили в силу

читати