Завантажити

королівських декретів... Ну, чим же допомогли вони? Чи приборкали Мокрицького й шляхту?
— Вони ще не знають про декрет, — відповів Мельхіседек, піднімаючи голову і обводячи всіх скорботним поглядом.
— Ні, знають! — упевнено мовив на це Залізняк. — Знають і вирішили — шляхта й слуги папежа — знищити королівський декрет!
— Звідки ти знаєш це? — спитали разом усі присутні.
— Знаю достеменно! В уманського губернатора Младановича зібралася цього вівторка вся місцева й навколишня шляхта, числом до трьохсот душ, — заговорив схвильовано Залізняк. — Зібралися всі для того, щоб обміркувати, як боротися з гайдамаками і як вирвати з коренем схизму, котра знову підвела голову, завдяки трудам твоїм, чесний отче! На зібрання се прибув архієпископ гнєзнинський і прочитав. усім присутнім милостивий папір од папи Климента XIII. Папа звертається до всіх вірних католиків — шляхтичів польських, заклинає їх лишатися вірними лицарями римського костьолу й вирвати з коренем раз назавжди схизму, що проявилася на їхній землі, а для цього не спинятися ні перед чим. І шляхтичі всі до єдиного за-присяглися виконати заповіт папи!
Глибокий стогін вирвався з грудей Мельхіседека.
— О господи! — прошепотів він. — Святі слова твої обернули на отруйні жала, а заповіт твоєї любові — на криваву ворожнечу й гординю.
— Так, — провадив далі Залізняк, — і архієпископ узяв з усіх шляхтичів страшну клятву, що вони не залишать у Польщі жодного схизмата, а тих, що опиратимуться перед унією, винищуватимуть як розбійників і бунтарів.
— О господи! — сплеснув руками старець Єлпідифор.
— Спалять православні храми й монастирі, — говорив далі Залізняк, — порозганяють усіх ченців, усіх священиків наших і перетнуть нам всі шляхи до переяславського владики й на лівий берег Дніпра.
— Смерть їм, гонителям Христа! — вигукнули разом Аркадій і Найда. — Не вівці ми, і якщо вони вирішили добути шаблю, то й ми добудемо ножа!
При цьому вигуку Найди Залізняк швидко обернувся й зупинив на ньому радісний погляд. Більше йому не треба було ні слів, ні розпитувань, ні запевнень: перед ним стояв не смиренний чернець, а розпалений гнівом запорозький козак. Смагляве обличчя Найди палало, гнівно зведені брови надавали йому грізного вигляду; в чорних, як вуглини, очах спалахували затаєні іскри. У своєму чорному чернечому одязі він здавався якимсь страшним, караючим ангелом.
Зітхання полегкості вирвалося з могутніх Залізнякових грудей.
— А наступного дня, — розповідав він, — зібрався в Умані сеймик і на ньому всі одноголосно ухвалили виконати за всяку ціну присягу, яку дали папі, і на сеймі в Варшаві скасувати всі декрети короля й припинити втручання Росії.
— Загибель, смерть! — простогнав отець Єлпідифор і безсило схилив голову на груди.
— Не смерть, а боротьба! — вигукнули разом Аркадій, Найда й Антоній. — Живими не здамося проклятим римлянам! Побачимо...
— Стривайте! На бога! Заспокойтеся, братіє! — промовив Мельхіседек, простягаючи руки до Найди й Аркадія. — Пане полковнику, може, це ще не правдиві чутки?
— Слова мої такі ж правдиві, немовби я сам був у ляхів на сеймику і на свої вуха чув усе те, про що говорили вони! — поволі карбував слова Залізняк.
Вражені його тоном, усі замовкли. Якусь хвилину в кімнаті панувала напружена мовчанка.
— Навколо, кажу вам, затівається щось лихе, — знову заговорив Залізняк. — На Росі човни всі порубані, не пропускають угору нікого, ні нашого чоловіка, ні жида. По березі Дніпра розставлено сторожу. Відрізують ляхи нас од усього світу, мабуть, наміряються винищити всіх. Поки є час, треба рятуватися... Тобі ж, чесний отче, паче всіх. Я поспішав до тебе чимдужче, щоб остерегти: ляхи постановили на своєму сеймі найперше знищити тебе, як вони іменують: першого бунтаря схизматського.
По обличчю Мельхіседека пробігла сумна усмішка.
— Про мене не турбуйся, друже: багато разів одержував я від них підкидні листи з усякою лайкою й погрозами, та господь оберіг мене, обереже й далі, коли я ще потрібний тут, на землі.
— Що було раніше, того не можна порівняти з тим, що є нині! — рішуче заперечив Залізняк. — Раніше були погрози, а тепер будуть справжні кари. Через тиждень, не пізніше, ляхи зберуться в Лисянці й передусім кинуться на тебе. Рятуйся, панотче, поки ще не пізно! Я з козаками проведу тебе до берега Дніпра.
— Рятуйся! — скрикнули разом Аркадій і Антоній.
— Рятуйся! — сказав отець Єлпідифор, підводячись з місця й простягаючи до Мельхіседека тремтячі руки. — Заради братії своєї рятуйся!
Коли Мельхіседек почув від усіх пораду «тікати й рятуватися», обличчя його спалахнуло.
— Мені рятуватися?! — промовив він обурено й, підвівшись з місця, гордо випростався на весь свій могутній зріст. — Щоб я в час біди залишив свою паству? Хто міг порадити мені сіє? Нехай не заволодіє мною страх і не вдасться ляхам похитнути дух мій! — вигукнув він грізно'і з силою стукнув патерицею об

читати