Електронна бібліотека/Проза

КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
Завантажити

що ладне було зірватися з його уст. — Годі... годі!..
. Залізняк замовк, мовчав і Мельхіседек, але видно було, що слова Залізнякові глибоко його схвилювали.
— Ідіть з миром, братіє, — промовив нарешті Мельхіседек уже спокійніше. — Стоятимемо твердо й покладатимемо надію на бога: без волі його не впаде й волосина з людської голови. Хай же не бентежаться серця ваші, йдіть і моліться. Довліє кожному дневі злоба його.
Ніхто не посмів заперечити архімандритові: всі мовчки один за одним підійшли до нього під благословення і вийшли з келії.
Мельхіседек лишився сам. Якусь хвилину він сидів нерухомо, потім глибоке зітхання вирвалося з його грудей і голова схилилась на руки.
— Звершилося, — прошепотів він беззвучно й знову застиг нерухомо в своєму високому кріслі. Тупий, безпросвітний одчай важким каменем наліг на його душу й ніби скував усе тіло. Якийсь час сидів він отак нерухомо, без думи, без почуттів, немов скам'янілий, але ось тривожна думка знову заворушилася в його мозку: «Невже ж звершилося? Невже всі засоби вичерпано й мирний шлях не приведе ні до чого?»
Мельхіседек підвів голову і втопив скорботний погляд в куток келії, потонулий в мороці, наче хотів знайти там відповідь на своє тривожне запитання. «Так, — почулося з глибини серця, — всі мирні засоби вже випробувані й не привели ні до чого. Слово не досягає серця, засліпленого шаленством». Невже ж вони, Залізняк і його товариші, суть продовжувачі початої ним справи? «Так, — почулося знову з глибини серця, — вони кінчають те, що почав ти». Але боже мій! Я шукав миру мирові, а не кровопролиття й борні, захвилювався ігумен. Невже ж мій шлях привів їх до ножа? Невже ж не лишилося нічого, крім ножа? «Іншого шляху не лишилося тепер», — пролунало в серці ігумена так виразно, так чітко, ніби ці слова промовив хтось над самим його вухом. Мельхіседек здригнувся. «То, виходить, правда на їхньому боці, виходить, він злочинець, бо стримував і зупиняв їх. Виходить, його проповідь покори й терпіння тільки віддаляла день миру й наближала день загибелі вбогої пастви його. І цього допустився він, натхненний пастир, поставлений над усією Україною!»
— О, горе пастирям, котрі занапащають і розгублюють овець пастви своєї! — промовив уголос Мельхіседек і, вставши з крісла, схвильовано пройшовся по кімнаті.
Що ж робити тепер? Як урятувати сей багатостраждальний народ, сю убогу церкву від тої долі, яку призначили їм ляхи? Просити, клопотатись, позиватися? Ні, тепер уже це все марне. Давно вже Мельхіседек утратив надію на клопотання й заступництво іноземних дворів перед сеймом польським, але, як людина, тонучи, хапається за соломинку, так хапався він за цю останню надію. Тепер же він не міг і на мить заспокоїти себе цією маною. Жах дійсності стояв перед його очима, немов живе страховище, й невблаганно вимагав відповіді. Що робити? Виконати те, на що натякали йому там, на півночі? Зчинити бунт і ждати втручання інших держав? Так, так! Немає сили більше терпіти! Переповнилась чаша терпіння... Та чи буде успіх? Там обіцяли йому допомогу, обіцяли на словах... Як передати сі слова народові? Один спосіб: відтворити їх на папері. Залізняк бачить у цьому весь успіх діла... Всі повстануть...
Мельхіседек на хвилину замислився.
— Ні, ні! Одійди, сатано! — скрикнув він. — Навіщо спокушаєш мене? Кров, пожежі, убивства! Чи мені їх викликати? Чи мені прийняти на душу сей страшний гріх? О господи! Ти настановив мене пастирем над краєм сим. Відкрий же мені твою волю, навчи мене, вкажи рабові твоєму незрячому твої путі!
Мельхіседек упав на коліна й так, долілиць, застиг у безмовній молитві перед розп'яттям, що висіло на стіні.
Навколо було тихо, тільки страшні удари грому стрясали час від часу стіни монастиря. Мельхіседек не підводився, не чутно було ні слова, ні стогону, здавалося, в келії не було жодної душі, тільки блискавка, часом прорізуючи густий морок, освітлювала на мить постать архімандрита, простягнуту ницьма перед розп'яттям. Хвилина спливала за хвилиною повільно, ліниво...
Минула година. Мельхіседек нарешті з зусиллям підвівся з підлоги, витер піт, що виступив на обличчі, й знову сів у крісло.
— Терпіти, терпіти й прощати, — прошепотів він сам собі, — й не ставати проти зла? А якщо це зло загрожує поглинути цілий край? Загрожує поглинути й розтлити душі тисяч і тисяч людей? Якщо це зло здіймає руку й на святиню святинь, невже ж і тоді терпіти? Ні-ні, терпіти таке зло — согрішити перед господом. Чи не озброїлися ж сини первосвященика Маккавея на захист храму господнього? Чи не поховав же Самсон під руїнами храму ненависних філістимлян? Чи не вигнав же сам Христос гендлярів із храму?
Мельхіседек підвівся з свого крісла й знову схвильовано заходив по келії.
— Усе в цьому папері, каже він! — вихопилось нарешті в отця архімандрита, й, стиснувши голову руками, він притулився чолом до віконної шибки.
Гроза минала; здаля ще докочувалося глухе гуркотіння грому, але в природі

Останні події

11.01.2025|21:35
«Де моє хутро»: історія про силу прийняття вперше презентували у Львові
11.01.2025|09:00
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Софія»
10.01.2025|14:39
У Луцьку відбудеться театралізоване дійство «вірші. хліб. вино»
10.01.2025|07:49
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Візитівка»
09.01.2025|07:59
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Обрії»
08.01.2025|08:18
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Минувшина»
07.01.2025|08:20
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Хрестоматія»
06.01.2025|23:16
«Колір граната» повертається у кіно до Дня народження генія Параджанова
06.01.2025|23:13
У «Видавництві 21» вийшла друком нова благодійна книжка письменника Андрія Мероника
06.01.2025|07:40
«Книжка року’2024». Парад переможців: Короткі списки номінації «Дитяче свято»


Партнери