Завантажити

вигідний гешефт: якийсь економ, мовляв, привіз на базар добру вовняну пряжу в мітках і недорого править, то вона ладна сторгувати її для пані.
— А щоб я не помилилася, — додала вона, — то нехай вельможна пані дасть мені для взірця своєї нефарбованої вовни, я порівняю, котра пухнастіша й м'якша... нехай пані дасть ключі, я знаю, де в коморі лежить вовна.
Рухля гостро поглянула на жебрачку й відповіла їй пиховито:
— Ні, тобі я не довірю ключів, піду краще сама.
Жебрачка низько вклонилась і шанобливо,стала коло дверей, а як хазяйка грюкнула й сінешніми дверима, то вона, сміючись, звернулася до збентеженої й сторопілої Сари:
— Я так і знала, що ключів вона мені не дасть. Ну й гіт!
— Моя рідненька! — кинулась була до неї Сара, але єврейка спинила її рухом.
— Нехай панна сидить... на всякий випадок... так безпечніше... Я б і сама кинулась цілувати своїй благодійниці руки, та боюся... Ну, так слухай: мені Естерка все розповіла. Тільки важка це справа... Хто візьметься в таке пекло їхати? Хоч і хлоп, а все-таки свого життя йому шкода. Та ще й про таке подумай, моє райське яблучко, — треба вибрати вірну людину, щоб я її, як себе, знала, щоб вона, коли візьметься, хоч і за добрі гроші, то вже поїхала... Так, на галай-балай, усякий охоче погодиться, аби вхопити гроші... Ой-ой, ще й як погодиться, та тільки й за околицю не виїде, а сховає гроші за пазуху, і бувай здоровий, — щоб я мала стільки добра, коли брешу.
— То немає, виходить, вірного посланця? — засмучено спитала Сара.
— Чому немає? — мовила єврейка. — Якщо людина щось хоче знайти, то вона цілі дні шукає, поки не знайде. Є в мене вірний і чесний хлоп! Цяця... Ото я все й чекала його, а потім два дні умовляла. Боїться, каже, що це на той світ треба їхати.
— Вей мір! — сплеснула Сара в одчаї руками. — То що, він не погодився? Ой цуре, цуре!!
— Не побивайся, кралечко, — махнула рукою жебрачка, — я будь-кого умовлю... ой-ой, та ще як! І його умовила — дорого хоче, але якщо ти погодишся заплатити, то вже листа твого довезе.
— Скільки він хоче? — швидко спитала Сара.
— Ой багато! Ой гевулт, як багато!
— Скільки ж?
— Цілі дві сотні злотих!
— У мене грошей немає... Але за скільки можна продати оці перли? — і Сара квапливо зняла з шиї чотири разки рівних, великих, коштовних перлів і дала їх жебрачці.
— Ой-ой! — тихо скрикнула єврейка. — Ціле щастя, а не перли! Тільки от біда: важко на такий товар покупця знайти... Особливо мені, убогій: кожен подумає, що вкрала... Щоб я так на світі жила, якщо не подумає... мені і в руки страшно таке брати... Ой вей, а якщо довідаються? — і вона, боязко озираючись навколо, віддала перли Сарі.
— Ніхто, ніхто не довідається! Присягаюсь, як перед богом! — захвилювалася Сара.
— Ой і страшно, і шкода мені тебе, крулевно моя! Ну, тільки за перли більше не дадуть... коли нагально... як двадцять дукатів, шкода!..
— Продавай за скільки хочеш, аби тільки посланця завтра відрядити!
— Гіт, гіт! Будь спокійна!
У цей час рипнули двері в сінях. Жебрачка поквапно сховала перли за пазуху, шепнувши Сарі:
— Приготуй же листа. Увечері, як смеркне, я зайду. Коли тітка й жебрачка вирядились у містечко купувати вовну, Сара пішла до світлиці писати листи — одного вигаданому Абрумові, а другого — Петрові, але тут виникла перешкода. Як йому писати? Ні по-українському, ні по-польському вона не вміла, та й, крім того, не знала напевно, чи письменний Петро. Вона вирішила написати йому по-єврейському. Звичайно, він, одержавши такого листа, понесе його до єврея, і той прочитає йому й пояснить. Отже, треба так написати, щоб Петро зрозумів, у чому річ, а чужий щоб не міг уторопати, про що йде мова. Довго думала над змістом листа Сара й нарешті вирішила написати якнайкоротше: головне — повідомити Петра, де вона перебуває... а про все інше — то вже буде його клопіт...
Вона написала докладну Петрову адресу, а йому тільки таке: «Сара, Гершкова дочка, перебуває в містечку Кам'янці, на Дністрі, недалеко від Ямполя. Поспішай, а то загину».
Листа до Абрума вона заліпила воском і просила, передаючи його жебрачці, щоб посланець нізащо не віддавав його Петрові, а взяв би тільки від нього відписку, що той одержав свого листа. Якщо ж до посланця протягом трьох днів сам Абрум по листа не прийде, то щоб він листа цього привіз назад. А головне — хоч яку-небудь записочку від Петра, на доказ того, що посланець справді був у Малій Лисянці, — це найголовніше.
Наступного дня рано-вранці єврейка зайшла знову до Рухлі сказати, що продавець погодився й жде її на базарі. Сара випросилась теж прогулятися разом з ними в містечко. Вибравши хвилину, коли тітка розраховувалася з продавцем за вовну, Естерчина мати шепнула Сарі, що все зроблено так, як вони умовились. Від радості бідолашній Сарі забило дух, і вона мало не впала: на щастя, в крамниці, біля якої вони стояли, була холодна вода, і вона швидко вгамувала

читати