Завантажити

твого і даю при сестрі слово, що збережу тобі свободу, за твоїм бажанням, поки не примусять мене змінити своє слово невідкладні обставини... Отож старайся забути... все минуле... всі страхіття його... всі помилки... слухайся другої своєї матері... і зміцнюйся у вірі... Хто знає? — якось загадково усміхнувся Гершко. — Може, і я, на старість, іще ошалію... і добрий єврей, хай навіть і жебрак, здасться мені людиною... Ну, слухай же тітку, а головне — набирайся сили... Мені ще в справах треба тут недалеко з'їздити, то щоб я тебе застав отаку, — розвів він широко руками.
Сара хотіла була, кинутися на шию батькові, але непереможна сила стримала її, і вона тільки покірно поцілувала батькову руку.
На другий день після від'їзду Гершка тітка зробила Сарі несподіваний сюрприз — взяла її з собою прогулятися в містечко. Після двотижневого затворницького життя ця прогулянка була для Сари справжньою радістю. Дитячий, давно забутий захват охопив дівчину... І каламутна бистра ріка, і навислі гори, і стрічка зелених садів біля їхнього підніжжя, і високе синє небо з розкиданими по ньому перлистими хмаринками — все захоплювало Сару, й вона не могла стриматися від радісних вигуків. Та найбільше вона зраділа, коли зустріла на базарі Естерку. Дівчинка в присутності грізної хазяйки вдала, що незнайома з небогою, та проте потайки прокралася за ними й, вибравши слушну хвилину, коли стара зайшла до крамниці, швиденько підбігла до Сари.
— Панночко, люба, ой, яка я рада!
— Приходь сьогодні!.. Важливе діло... — встигла їй шепнути Сара й помітила, що Естерка, ховаючись у юрбі, всміхнулася й кивнула їй головою.
По обіді Сара вийшла в двір і почала нетерпляче чекати Естерку. Цілу ніч міркувала вона, як би це за допомогою Естерчиної матері сповістити свого сокола Петра про себе й дістати від нього звісточку. Це бажання, або ліпше сказати мрія, загорілося днів три тому в Сариній душі й тепер пекло її вогнем... А Естерка все не приходила! Чи, може, вона не зрозуміла її, а усміхалася й кивала головою просто так?
Уже посутеніло, й засмучена Сара зібралася була йти до своєї світлички, як нараз хтось несподівано шарпнув її за рукав.
Сара швидко оглянулась.
— Ой, це ти, Естерко? Чому так пізно? — кинулась вона до дівчинки.
— Не можна було... Хазяйка коло хвіртки сиділа... Я, як стемніло, перелізла через паркан.
— Вей мір! А мене ось-ось покличуть вечеряти. Що робити? Слухай! — вона вхопила дівчинку за руку й, одвівши її в далекий куток двору до халупки, де вже лягла темна пелена темряви, почала квапливо шепотіти, весь час тривожно озираючись навколо:
— Мені неодмінно треба побачитися з твоєю матір'ю. Дуже, дуже важлива справа! Розумієш?
Естерка вся перетворилася на слух і, широко розплющивши очі, мовчки кивала головою на знак того, що вона добре все затямила.
— Oй, яка важлива! — говорила Сара. — Там далеко-далеко, звідки привіз мене мій батько, є молодий єврей... жених мій... Розумієш? Тільки батько не хоче його нізащо... він бідний... То я хочу написати йому й послати нашому наймитові листа... він знає, де Абрум, він знайде його й передасть... Але, боронь боже, якщо батько дізнається, що я пишу йому. Ой мамеле, що мені тоді буде! Тоді все ферфал! Розумієш? Так треба, щоб і муха не знала, щоб і стіна не чула...
— Ой-ой, який секрет, розумію! — мало не задихнулася Естерка від хвилювання.
— Атож, атож! Так ось що: перекажи матері... нехай вона про це подумає і порадить, що робити? Або нехай вона спробує найняти якогось хлопа, щоб повіз листа мого в Лисянку, під Чигирин... Я не знаю, скільки миль туди... ми недовго їхали... та однаково, я нічого не пошкодую... Розумієш?
— Гіт, гіт! — кивнула головою Естерка й прожогом кинулася за ріг хати, почувши хазяйчин голос.
— Чого ти, Саро, до ночі стовбичиш тут? — незадоволено мовила Рухля. — А я тебе все жду вечеряти.
— Даруйте, мамо! — обняла Сара її за шию. — У світлиці душно, а тут так гарно, я задумалася і забула про вечерю.
— Ну-ну, тільки не задумуйся: цур їм, тим думкам!
Наступного дня, як посутеніло, Естерка постукала в паркан і через шпарину шепнула Сарі, що мати взялася за її справу, бо ладна заради неї перерватися, але що справа ця важка й коштуватиме багато грошей, і додала, нарешті, що коли мати знайде хлопа та обміркує гешефт, то тоді навідається...
Три дні до пізньої ночі просиджувала Сара в своєму дворику, попросивши дозволу в тітки й після вечері дихати годинку-другу чистим повітрям. Та все було марно:
ні Естерка, ні її мати не з'являлися ні в дворі, ні під парканом. Коли й третього дня ніхто не прийшов, Сару охопив одчай, і від цього вона, мабуть, злягла б у ліжко, якби четвертого дня зранку не з'явилася до її тітки з таким нетерпінням очікувана Естерчина мати.
Це трапилось під час сніданку, в присутності Сари.
Жебрачка сміливо ввійшла до світлиці й, не виявивши нічим, що вона знає Сару, звернулася до хазяйки, пропонуючи їй

читати