Завантажити

обійняв холодний трепет. Про гайдамаків Гершко відгукнувся зневажливо: їх, мовляв, передушать усіх, як блощиць, якщо вони тільки надумають поворушитися. А в Польщі починаються нові часи; набридли вже панам хлопи, і вирішили вони раз назавжди поквитатися з ними, а замість їх інших поселити, а з тими закордонними, котрі заступаються за них і втручаються в справи Польської держави, вирішено просто... повигонити їх з Польщі й Варшави, та й взагалі йдеться до того, щоб запровадити в Польщі всі старі звичаї.
— Ой вей, а що ж буде з нами? — запитала тривожно Рухля. — Захотіли поквитатися з хлопами, то, може, схочуть і за євреїв узятися?
— Ні, про це не турбуйся: євреїв пани не чіпатимуть. Ну, хіба може пан жити без єврея? Пхе! Панові без єврея те саме, що рибі без води... Кишеню, звичайно, потрусять, та й то тільки там, на Дніпрі, а сюди до нас ніхто й не загляне сто літ! Там уже почалася розправа, — провадив Гершко. — Ой, ой! Що робиться: пани й конфедерати збираються в команди, а налякані хлопи тікають із сіл, мов миші від пожежі...
Сара, бліда й збентежена, слухала батькову розповідь, і кожне його слово впивалося стрілою в її серце.
А Гершко був з чогось дуже задоволений: чи ці вісті підбадьорили його, чи він встиг укласти з новим паном добрий гешефт, чи, може, десь знайшов скарб... Усе це зовсім заспокоїло й підбадьорило Рухлю. Тільки Сара сиділа мовчки, наче опущена в воду.
А Гершко поглядав задоволене на дочку й ще більше радів.
— От спасибі тобі, сестро, за твої турботи, й за лікування Сари — теж спасибі! — заговорив він, весело потираючи руки. — Дівку просто не можна впізнати, красунею стала і Соломон був би радий узяти її собі за дружину... бодай я своїх пейсів не побачив!
— Красунею Сара й раніше була, — відповіла Рухля, — поки не замучили її... Але крім краси, вона багата ще добрим і покірним серцем... Щасливий той батько, якому бог дарує таку дочку, як Сара... Я її добре взнала й полюбила всім серцем.
У Сари від тітчиних слів затріпотіло серце й бризнули з очей дві великі сльози...
— То, виходить, вона знову стала моєю дочкою? — скрикнув Гершко. — Виходить, Єгова повернув мені дитину мою?.. О, тоді я з радістю скажу...
— Брате мій! — перебила його Рухля. — Мені з тобою треба серйозно поговорити про Сару. Твоя дитина, — ось при ній кажу, — варта того, щоб мої слова не були пущені за вітром.
— Добре, сестро! — усміхнувся Гершко. — Моє вухо охоче слухає твою мову, бо кожне твоє слово таке ваговите, як щире золото...
Гершко й Рухля залишили Сару в світлиці, а самі вийшли до іншої кімнати. Сара страшенно хвилювалася, чекаючи, чим закінчиться тітчине клопотання. Вона була певна, що тітка на її боці, але сумнівалася в тому, що вона зможе побороти деспотичну батькову впертість, тим більше, що його радісний настрій вселяв у неї страшну підозру.
Зневажливим батьковим словам про гайдамаків вона не надавала великої ваги, бо добре знала тих орлів і була впевнена, що коли вони залишають свої рідні, на-сиджені гнізда, то не для того, щоб втекти від панів, а для того, щоб зібратися в грізні ватаги і дружно вдарити на мучителів... Сару тільки бентежив цілковитий спокій Гершка: його б не переконала бундючна хвальковитість якогось п'яного шляхтича, — він знав ціну їхньої одваги, — а, певно, в цьому краї було цілком спокійно, і батько сам упевнився в тому, якщо кпив з перебільшених боягузами чуток. Отже, коли й спалахнуло випадково десь повстання, то, звичайно, не тут, а там, далеко, ближче до Дніпра...
Два дні тому, коли тітка частувала Сару наливкою, їй під час розмови спала шалена думка: дати звістку про себе Петрусеві в Малу Лисянку... А тепер вона й зовсім сердилась на себе, що раніше не спробувала зробити цього, маючи ще таку помічницю, вірну й віддану, як мати Естерки. Там уже, може, кров ллється... а вона тут, у глухому закутку, не може ні перев'язати ран своєму коханому, єдиному, ні крикнути йому, що вона його любить більше за життя... Або ось зараз з'явиться її грізний кат і скаже їй свою жахливу волю, а Петро не знає, де вона, і не прилетить навіть закрити їй на прощання очі.
«Ох! — простогнала Сара. — А час летить і летить! За ці два дні Естерка й не навідалась сюди... Що робити? Що робити?» — заломила вона руки.
В цей час у сусідній кімнаті почулися кроки, і за хвилину ввійшли до неї батько з тіткою. Сара завмерла й не могла звести очей: вона відчувала, як у грудях в неї все похололо, й чекала смертельного удару мовчки...
— Саро, дитино моя! — звернувся до неї лагідним голосом Гершко, й поблідле обличчя відразу вкрилось рум'янцем. — Мені сестра багато про тебе говорила, і з кожним її словом моє серце мліло од радості... Може, і я був трохи черствий: від праці й клопоту кам'яніє наше чоловіче серце... а в жінок воно м'якше й чутливіше... дай, боже батьків наших, щоб ти не лукавила душею й по правді жила, не зраджуючи ні бога, ні мене, ані обраного народу. Я схилив своє серце до прохання

читати