Завантажити

трошки?
Твої пісні вже й так були в тім домі.
 
А н т е й

Та з того я не винен.
 
Н е р і с а
 
Ні, ти "винен",
ти дав ученикам пісні списати
і, значить, сам їх випустив у світ.
А що римлянин оцінив їх краще,
ніж земляки, то се вже річ звичайна,
винуй у тім, як хочеш, Мецената.
Тепер в Елладі той лиш має славу,
кого похвалить Рим. Корінф оцінить
свого співця тоді, коли втеряе.
Якби ти в Рим дістався з Меценатом
і там здобув заслужений тріумф, -
бо Рим же вміє талани вінчати! -
а потім повернувся до Корінфа,
то рідні лаври, наче ряст весною,
прослалися б тобі попід ногами.
 
А н т е й
 
Топтати рідних лаврів я не хочу.
Тріумфи в Римі - то для мене ганьба.
 
Н е р і с а

Чого ж ти ждеш?
 
А н т е й
 
Признання в ріднім краї
без помочі ласкавих переможців.
 
Н е р і с а
 
Коли ж те буде? Як життя скінчиться?
Посмертна слава - то звичайний дар
таким співцям, як ти. А поки живі,
ніхто не чує їх, ніхто не бачить,
немов вони поховані в могилі.
Поринувши глибоко в думи й мрії,
такі співці не рухаються з місця,
а понад ними пролітає буйно
барвиста вакханалія життя
і кидає тому і лаври, й квіти,
хто вміє їх ловити на льоту.
Такому ж от, як ти, хіба лишиться
зів'яле листя та вінці нагробні.
Чи думаєш ти Рим перемогти
могильною незрушністю такою?
Тобою бувши, я б його сліпила
всім блиском генія свого й Еллади,
на всіх би сценах я запанувала,
всі форуми і портики посіла,
моє імення заглушило б гомін
імення цезаря! Оце була б
справдешня перемога!
 
А н т е й
 
Всі б казали:
"Яких співців скуповує наш Рим!
Зовсім уже пішла в старці Еллада!"
 
(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець).
 
Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний
здобув я за життя, та він дорожчий
від всіх твоїх розхвалених тріумфів.
Коли такі вінці нагробні будуть,
так що ж, нехай скоріше прийде смерть!
 
(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом)
 
Н е р і с а
 
Антею, слухай! Я не можу більше
сього терпіти. Так затхнутись можна
в могильному повітрі сеї хати.
Ти або я повинні вийти в світ.
Я так тебе кохаю, що пристану
на те, щоб славою твоєю жити,
але зовсім без слави жить не можу -
я еллінка!
 
А н т е й
 
І хочеш добувати
в римлян ту славу?
 
Н е р і с а
 
У римлян чи в інших -
однаково. Мені потрібна слава,
як хліб, вода й повітря. Коли ти
мені того постачити не можеш,
без чого я не проживу, то мушу
сама собі здобути, а вмирати
не хочу я, бо я ще молода.
 
А н т е й
 
Та чим же ти здобудеш тую славу?
 
Н е р і с а
 
Тим, чим і ти здобув би - власним хистом.
 
А н т е й
 
Ти все-таки піти на сцену хочеш?
 
(Після паузи).
 
Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді, -
коли тебе не марна примха кличе,
а муза Терпсіхора, я не смію
з богинею змагатись. Може, справді
ти можеш відродити для Корінфа
святую таємницю Діоніса.
 
Н е р і с а
 
О ні, не для КорінфаІ Ти не думай!
Мене корінфські оплески не ваблять.
Либонь, жива Неріса переважить
камінну Терпсіхору в Мецената,
як протанцює перед ним сьогодні
танець Танагри!
 
А н т е й
 
Ти, либонь, маячиш?
 
Н е р і с а

Ні, я ще не в гарячці.
 
А н т е й
 
Ти ж не можеш
на оргію піти!
 
Н е р і с а
 
Чому не можу?
Римлянка ходять скрізь - чому ж би й нам
не перейняти в їх того звичаю?
Прийду й скажу: "Мій чоловік недужий,
але, щоб не зневажить Мецената,
прислав мене, свою жону, в гостину..."
 
А н т е й

Ні, тв ве підеш!
 
Н е р і с а
 
Ти мене замкнеш?
Тоді вже я напевне буду знати,
що ти мене перекупив у рабство.
Але й рабині часом утікають.
Ти не впевняйся на замки.
 
А н т е й
 
Нерісо!!
 
Н е р і с а

Що, пане мій?
 
(Пауза).
 
Ну то рішай же зараз:
чи ти, чи я.
 
А н т е й
 
Ох, якби мав я силу
тебе від серця одірвати геть
і кинути, мов гадину отрутну,
римлянам тим під ноги!
 
Н е р і с а

 
(з коротким злісним сміхом)
 
Ти не можеш?
То мусиш покоритись. Може, згодом
ти сам мені подякуєш за се.
Бо я не відступлюсь від свого слова, -
коли не ти, то я здобуду слави,
і то сьогодні. Я доволі ждала.
 
А н т е й

 
(після важкого мовчання)
 
Так, я піду. Мені миліше буде
з римлянами, аніж отут з тобою.
 
Н е р і с а
 
Іди. Та оббери ж оте галуззя
з своєї голови - невже ж так підеш?
 
Антей сягає за голову, здіймав лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, коли квітчала його.
 
Г о л о с Е в ф р о з і н и
 
(озивається з глибини дому)
 
Нерісо! Клич Антея! Йдіть обідать!
Уже готова оргія препишна!
 
Антей миттю кидається до хвіртки,
 
Н е р і с а
 
(доганяючи його)
 
Куди ж ти? Треба ж переодягтися!
 
А н т е й
 
Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна,
а я не смію глянуть їй у вічі.
 
(Вибігає за хвіртку).
 
Е в ф р о з і н а

 
(виходить з дверей)

А де ж Антей?
 
Н е р і с а
 
На оргію пішов.
Його запрошено до

читати