Завантажити

н т е й
 
У нас в кратерах
вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору,
коли вони цвіли в садках та в полі,
а як верталась в тартар Персефона,
то забирала нам усі покраси.
 
Н е р і с а

Хіба ж бувають оргії без квітів?
 
А н т е й

У нас бували, ще й які буйні!
 
Н е р і с а
 
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули
знадвору люди?
 
А н т е й
 
Чи ж вони могли
знадвору чути, як серця в нас б'ються?
Чи ж сяйво наших поглядів проймало
камінні мури та запони щільні?
 
Н е р і с а
 
А ваші співи?
 
А н т е й
 
О, вони були
потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн
ми вгадувати вміли урагани,
що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тірси,
гукали погляди: "Еvoe Bacch!"*
Хоч би сама вода була в кратерах,
ми ще б розходились додому п'яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала
на оргію таку! В святім безумстві
ти б у танку зайшлася, як менада!
 
* Хай живе Вакх! (Лат.) - Ред.
 
Н е р і с а

Бувала я на оргіях не раз.
 
А н т е й

Але не на таких!
 
Н е р і с а
 
Либонь, на кращих.
 
А н т е й

Того не може бути.
 
Н е р і с а
 
Я не знаю,
які були ті ваші, але тії,
що я на їх дитиною ходила,
були мов сни розкішні.
 
А н т е й
 
Се злочин -
на оргії такі дітей водити!
Н е рі с а
Моя матуся мусила.
 
А н т е й
 
Я знаю...
Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко
рабині-танцівниці серце рвалось,
коли вона свою єдину доню,
що ледве виросла із немовляток,
вела на те позорище.
 
Н е р і с а
 
Нічого
мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела,
там ласощів я їла досхочу,
та й забавки перепадали часом,
бо гості пестили мене...
 
А н т е й
 
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю... Запевне,
ті їхні пестощі були масні
і кожне слово брудом перейнято!
 
Н е р і с а
 
Не знаю, я тоді не розуміла
ні слів масних, ні поглядів брудних,
але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали,
як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві
були немов веселки - більша й менша -
на ясній верховині. Покривала,
прозорі та барвисті, легким луком
перекидалися понад хмаринки
злотистих курев запашних. Тоді
мені здавалося, що я танцюю
на хмароньках небесних, а з землі
до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки,
не тямлячись від захвату палкого...
 
А н т е й
 
А в тих квітках ховався невидимий
холодний гад розпусти і зневаги.
 
Н е р і с а
 
Кажу ж тобі, що я того не знала!
 
А н т е й
 
Але тепер ти знаєш, чим бувають
рабині-танцівниці для римлян,
і тямиш добре, що тебе спіткало б,
якби ти серед оргій тих зросла
так, як твоя матуся нещаслива,
що згинула, мов забавка розбита,
у забутті, в недузі та в погорді.
 
Н е р і с а
 
Я тямлю, що тобі я винна дяку.
Не бійся, я того не забуваю.
 
А н т е й
 
Нерісо! Чи того ж я потребую?
 
Н е р і с а
 
Ні-ні, я не повинна забувати,
що ти зробив людиною мене,
"маленьку мавпочку з Танагри".
 
А н т е й
 
Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш,
і прозвища того яне терплю,
що прикладали ті римляни грубі
до еллінської ніжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки
були важкі й незграбні протії тебе,
моєї "вітроногої" Неріси!
 
Н е р і с а
 
(задумана)

І нащо то мені?..
 
А н т е й
 
Що саме, люба?
 
Н е р і с а
 
Отая "вітроногість", як ти кажеш...
Вже я ж не танцівниця.
 
А н т е й
 
Як, Нерісо?
Хіба тебе не радує хвала
моя і наших друзів скромних, щирих?
Хіба ж то мало - бути в нашій хаті
укритим скарбом, але дорогим,
таким, що й цезар ліпшого не має?
 
Н е р і с а
 
Укритим скарбом... Я скажу по правді,
що я щедрішою вдалась від тебе.
І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею,
тим не радію, що твоєї ліри
не чує світ широкий, тільки я
та слухачів твоїх мала громадка.
Ні! Якби сила, я б тебе сама
поставила на п'єдестал високий,
мов постать Аполлона-кітариста!
І хай би світ сповнявся тих пісень,
що ти б тоді творив на високості!
 
А н т е й
 
Ти думаєш, либонь, що і натхнення
повищати від п'єдесталу може?
 
Н е р і с а

Авжеж! Я певна того!
 
А н т е й
 
Ти дитина...
Але як ти так любиш п'єдестали,
то будь утішена, бо наш Федон
вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору
і дав їй п'єдестал високий досить.
 
Н е р і с а
 
А де ж він тую статую подіне?
 
А н т е й

Нам принесе.
Н е р іс а
Тут і лишить?
 
А н т е й
 
Запевне.
Се ж буде дружній дар нам від Федона.
 
(Пауза).
 
Ти щось примовкла, наче зажурилась.
Чого, Нерісо?
 
Н е р і с а
 
Я собі гадаю,
що скільки ще ся хата поховає
в собі укритих скарбів, мов гробниця.
 
А н т е й

Я не люблю таких речей у тебе.
 
Н е р і с а
 
Як буде тут камінна Терпсіхора,
то я мовчання перейму від неї.
 
А н т е й

Нерісо, ти сьогодні

читати