Завантажити

самій.
 
Е в ф р о з і н а

І мамі ж, і Нерісі.
 
А н т е й
 
Ні, ти знаєш...
Матуся відробила вже своє...
Що ж до Неріси...
 
Е в ф р о з і н а
 
Їй ще час робити.
Невже твоє життя таке солодке,
що і медовий місяць в ньому зайвий?
 
А н т е й
 
Мені мов сором тішитися щастям,
як здумаю, що ти за нього платиш
тяжкою працею... Ми маєм щастя,
а ти що маєш тут у рідній хаті?
 
Е в ф р о з і н а
 
Я маю брата. І нехай довіку
я дівуватиму - я не позаздрю
ані жінкам, ні матерям щасливим,
бо їх любов лиш їх родині служить,
моя ж - Елладі всій. В тобі, Антею,
уся надія наша.
 
А н т е й
 
Евфрозіно,
як можна всю надію покладати
в комусь одному?
 
Е в ф р о з і н а
 
Аполлон один
з усіх богів не розлюбив Еллади,
і є ще їй надія на життя.
А поки Аполлон є на Парнасі,
то й музи будуть з ним.
 
А н т е й
 
(з усміхом)
 
Я не безславний,
хоч ти одна мені даєш тріумфи,
бо ти для мене Ніке!
 
Е в ф р о з і н а
 
Ніке мусить
свою роботу знати. Постривай.
 
(Виломлює з лаврового куща дві галузки, зв'язує їх у вінець і стає на посгаменті колони в позі богині перемоги Ніке, простягнувши руку з вінцем).
 
Ходи сюди! Схили прегорде чоло!
 
Антей підходить, все усміхаючись, і схиляє голову перед Евфрозіною, а в неї усміх бореться з сльозами щирого зворушення, коли вона кладе братові лаври на голову.
 
 
Н е р і с а
 
 
(молоденька, струнка, надзвичайно зграбна, чепурненько вбрана, стає на порозі гінекея і здивовано скрикує)
 
Се що таке?

Евфрозіна засоромлена, зіскакує з постаменту.
 
А н т е й
 
Се Ніке увінчала
свого поета. А коли й харіта
йому додасть гранату чи троянду,
він буде обдарований усім,
чого дозволено бажати смертним.
 
Е в ф р о з і н а
 
(почуваючи себе ніяково під холодним поглядом Неріси)

Троянда он цвіте...
 
(До Антея).
 
Одначе Ніке
до кухні мусить - помогти матусі, -
бо в нас сьогодні оргія правдива:
купили риби, а якраз вам тітка
дала вина і пару голуб'яток.
Як я ще напечу медяників,
то й Меценат на оргію позаздрить!
 
(З трохи примушеним сміхом зникає в дверях гінекея).
 
Н е р і с а

Чудна та Евфрозіна - все їй смішки!
 
А н т е й
 
Що ж, молода...
 
(Здіймає лаври з голови, держить їх в руці, в дальшій розмові кладе на лавці коло себе, сівши).
 
Н е р і с а
 
Та я ж, либонь, молодша,
проте...
 
А н т е й
 
"Проте часами хмерую", -
так хтіла ти сказати?
 
(Сміючись, обіймає її, вона здержено приймає його пестощі).
 
Що тобі?
Нездужаєш чи хто тебе образив?
 
Н е р і с а
 
А ти й не знаєш? Певне, вже й сусіди
напам'ять вивчили оту промову.
про викуп мій, про посаг Евфрозіни,
що мати виголошує щодня.
 
А н т е й

Уже й щодня!
 
Н е р і с а
 
Та що ж, в тому є правда.
Мені самій ніяково дивитись
у вічі Евфрозіні.
 
А н т е й
 
Евфрозіна
тебе ні в чім не винуватить.
 
Н е р і с а
 
Знаю.
Вона недарма в тебе Антігона...
 
А н т е й
 
Нерісочко! От се вже справді сором, -
підслухати, а потім ще й корити.
 
Н е р і с а
 
Підслухати! В нас не такі палати,
щоб не було з кутка в куток все чутно!
 
А н т е й

 
(трохи вражений)
 
Палати є тепер лиш у римлян.
Було тобі піти за Мецената.
 
Н е р і с а
 
(лагідніше, ніж досі)
 
Я не корю тебе, що ти убогий,
але яка ж дружина не бажає
своєму чоловікові достатків?
 
А н т е й

Ну і собі при тому.
 
Н е р і с а
 
І собі.
Хіба то зле? Я справді не вдалася
до того, щоб весь день в ярмі ходити
так, як твоя сестра.
 
А н т е й
 
Ти ж і не ходиш.
 
Н е р і с а

А думаєш, мені від того легше?
 
А н т е й

Якби не легше, ти б сама робила.
 
Н е р і с а

В людей на те рабині є...
 
А н т е й
 
Нерісо,
від тебе трохи дивно сеє чути.
 
Н е р і с а
 
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла
тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна,
всім на заваді, мов поріг високий,
то з того винен ти!
 
А н т е й
 
Ну, годі, люба...
 
Н е р і с а
 
Дозволь мені вступити до театру,
то я твою сестру озолочу
і буду матері невістка люба,
бо, певне, більше зароблю за танці,
ніж ти за спів та за науку хисту.
 
А н т е й
 
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
і з сього справді винен я. Прости!
 
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини).
 
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам,
не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї, -
вона не тямить, що то є правдива
святая оргія, встанова божа!
 
Н е р і с а

Ти був коли на оргії?
 
А н т е й
 
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Корінфі
гетерія співців, таємна, звісно,
бо всяке ж товариство є злочин,
на римську думку.
 
Н е р і с а
 
Що ж? І дуже пишні
були в вас оргії?
 
А н т е й
 
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах,
як-от моя...
 
Н е р і с а

 
(розчаровано)

Ах, так!..
 
А

читати