Завантажити

драматична поема
 
ДІЯЧІ
 
А н т е й - співець.
Г е р м і о н а - мати його.
Е в ф р о з і н а - сестра його.
Н е р і с а - жінка його.
Х і л о н - ученик його.
Ф е д о н - скульптор.
М е ц е н а т - багатий, значний римлянин, нащадок відомого Мецената.
П р е ф е к т.
П р о к у р а т о р.

Гості на оргії, раби, рабині, танцівниці, міми, хор панегіристів.

Діється в Корінфі під римським пануванням.
 
І
 
Садок в оселі співця-поета Антея, невеличкий, оточений глухими мурами з хвірткою в одній стіні; в глибині садка домок з повіткою на чотирьох стовпах і з двома дверима - одні в андроніт, другі - в гінекей.
Герміона, стара мати Антеева, сидить на порозі гінекея і пряде вовну. Чутно стук у хвіртку.
 
Г е р м і о н а

 
(не встаючи)
 
Хто там?
 
Г о л о с
 
(за хвірткою)

Се я, Хілон Алкмеонід.
 
Г е р м і о н а

 
(гукає в напрямі других дверей)

Антею, вийди! Ученкк до тебе!
 
(Сама лишається сидіти, лише нижче спускає покривало).
 
А н т е й
 
(молодий, але мужнього вигляду, виходить з дверей і відчиняє Хілонові хвіртку)
 
Сьогодні ти, Хілоне, запізнився.
Всі учні розійшлися.
 
Х і л о н
 
(дуже молодий хлопець, говорить запинаючись, з видимою ніяковістю)
 
Вибачай...
але... я, власне, не прийшов учитись...
 
А н т е й
 
(привітно)

Будь гостем.
 
(Сідає на ослоні під деревом і показує Хілонові місце коло себе, але той лишається стояти).
 
Чом не сядеш?
 
Х і л о н
 
Маю справу...
 
А н т е й
 
Аж сісти ніколи, таку нагальну?
 
Х і л о н
 
Воно-то ні... але... пробач... я мушу
подякувать сьогодні за науку...
Я більше не прийду.
 
А н т е й
 
Чому?
 
Хілон мовчить.
 
Та правда,
мені про се питать не випадає.
Я, очевидячки, не догодив
тобі наукою. Що ж, не соромся, -
соромитись приходиться мені.
 
Х і л о н

 
(щиро)
 
Ні, ні, учителю! Того не думай!
От свідок Аполлон, що я шаную
науку ту, мов святощі містерій!
 
А н т е й
 
Тоді не розумію...
 
(Перебиває сам себе, вдарившись долонею по чолі).
 
Догадався!
 
(Видно, що й йому трохи ніяково).
 
Хілоне, слухай... Я пождати можу,
поки скінчиш усю мою науку...
Та я волів би і зовсім не брати
від тебе грошей, як тобі то трудно...
 
Х і л о н
 
Учителю, та ти ж не багатир.
 
А н т е й
 
Хілоне, я скажу тобі по правді,
хоч ти ще молодий такеє слухать,
але інакше трудно довести...
Бач, спів, музика й слово - мій зарібок,
та хист мій я таки ціную вище,
ніж тії гроші, що приходять з нього.
Я талану нікого не навчив
і не навчу - се ж тільки бог здолає, -
отож коли я вчу людей звичайних,
недіткнутих рукою Аполлона,
то - я навчаю їх малої втіхи
перебирати струни доладненько
та вимовляти думку виразніше,
вони ж мені дають дещицю грошей,
і так ми в обрахунку. Як же бог
мені пошле обранця молодого,
щоб я йому служив своїм здобутком,
і бачу я, що кожна мертва форма,
яку я викладаю перед ним,
присвоївшись йому, вмить оживає,
і геній молодий в прадавній формі
шумує та іскриться самоцвітом,
як молоде вино в старім кришталі, -
тоді я вже заплачений. Ні, більше, -
я наче почуваюсь до вини,
що я нездатен так йому служити,
як би хотів. Тепер ти розумієш?
 
Х і л о н
 
Учителю...
 
(Зворушення не дає йому говорити, він низько похиляє голову і прикриває долонею очі).
 
А н т е й
 
Коли тепер твій геній
вже переріс ті форми й ту науку,
якими я владаю, що ж, мій хлопче, -
покинь мене, я сам тобі те раджу.
Та тільки - заклинаю Аполлономі! -
не кидай ще науки. Їдь в Афіни,
там, певне, знайдеться іще таке,
чого ми тут не маємо в Корінфі.
А потім, покінчивши різні школи,
учися ще, знаходь собі науку
в книжках, і в людях, і по цілім світі,
але ніколи не кажи до себе:
"Я вже скінчив науку".
 
Х і л о н
 
Ся порада,
учителю, осмілює мене.
Признаюся тобі: я не покину
науки, віддалившися від тебе,
бо я вступлю до школи...
 
(Знов мовкне).

 
А н т е й
 
До якої?
 
Х і л о н

До тої, що врядив тут Меценат.
 
А н т е й

Латинської?!
 
Х і л о н

Ну, все ж тепер латинське..
 
А н т е й
 
Як? Я, і ти, і наша рідна мова
латинськими вже стали?
 
Х і л о н
 
Розумів я,
властиво, римське, та змилив у слові.
 
А н т е й
 
Як ти від мене досі не навчився
не помилятись так, то в новій школі
ще більше буде помилок таких.
Але не знаю, що ти там придбаєш,
крім помилок. В поезії латинській
і я ж тобі, здається, показав
усе, що тільки варт було пізнати.
Не думаю, щоб ритори в тій школі
тобі могли подати щось нового,
бо я їх знаю. Думаю, що ти
вже міг би їх учити.
 
Х і л о н
 
Сам я певен,
що там учителі ні в чім не можуть
зрівнятися а тобою. Все ж я мушу
до їх піти.
 
А н т е й

Що змушує тебе?
 
Х і л о н
 
Учителю, зоставшись при тобі,
я став би долею тобі подібний.
 
А н т е й
 
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я останній між

читати