Завантажити

вередлива.
 
Н е р і с а
 
Як так, то я піду.
 
(Встає).
 
А н т е й
 
(затримує її, обнявши)

Ні-ні, кохана!
 
Н е р і с а
 
(визволяючись)
 
Пусти мене!
 
Чутно стукання у хвіртку. Он хтось прийшов до тебе.
Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і пускає Федона - молодого скульптора.
 
А н т е й

Здоров, Федоне!
 
Вітаються.
 
 
Ф е д о н
 
Я лиш на хвилинку,
так ніколи!
 
А н т е й

Чому? Роботу маєш?
 
Ф е д о н
 
Роботу поки що я вже скінчив,
та тут нові клопоти - вибираюсь
на панську оргію до Мецената!
 
А н т е й

 
(зчудований)

Тебе запрошено?
 
Ф е д о н
 
З тобою разом.
 
А н т е й

Жартуєш чи глузуєш?
 
Ф е д о н
 
Правду мовлю,
се ж я прийшов тобі переказати
запросини.
 
А н т е й

Хто ж їх тобі приніс?
 
Ф е д о н

Я сам одержав, бувши в Мецената.
 
А н т е й

Ти в Мецената був? Чого?
 
Ф е д о н
 
По справі...
І знаєш, я ніяк не сподівався,
що він такий.
 
А н т е й

Який?
 
Ф е д о н
 
Такий привітний,
і неподібне, що великий пан,
говорить так...
 
А н т е й
 
Та з чого ж ти дивуєш?
Що пан вельможний на поріг пускає
митця убогого? Чи, може, з того,
що і римлянин часом дещо тямить
у хисті красному?
 
Ф е д о н
 
О ні, не "дещо",
а він таки знавець великий, справжній!
Адже й тебе він перший оцінив.
 
А н т е й
 
Він перший? Але ж я давно мав школу,
як Мецената не було в Корінфі.
 
Ф е д о н

Що школа! Та до слави так належить,
як глиняна патера до скульптури.
 
А н т е й
 
Та вже було подібне щось до слави,
коли той пан довідався про мене.
 
Ф е д о н
 
Сказати правду, випадок сліпий
звістив про тебе: учень твій один
вступити хтів у хор панегіристів
і на зразок умілості своєї
твою епіталаму проспівав,
оту, що ти зложив на шлюб твій власний.
 
Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадять далі.
 
Ми з Меценатом надійшли на теє,
я розказав йому, хто автор співу,
і зараз же він доручив мені
тебе просить на оргію до нього,
а се не мало значить, любий друже.
 
А н т е й
 
(стримуючи досаду, викликану останніми словами Федона)
 
Яку ти міг до нього мати справу?
 
Ф е д о н
 
Він статую купив недавно в мене,
то я її до нього відпровадив,
щоб не ушкодили раби, несучи.
 
А н т е й
 
Яку ж ти статую йому продав?
 
Ф е д о н
 
Пробач... я, власне, мусив би спитати
твоєї згоди... та пани вельможні
не люблять ждати...
 
А н т е й
 
Ти продав Нерісу?!
 
Ф е д о н

Ні, статую богині Терпсіхори.
 
А н т е й
 
Ти б і саму богиню запродав,
якби лиш міг, у римський дім розпусти!
 
Ф е д о н
 
(встає ображений)

Такого ти не смієш говорити!
 
А н т е й
 
Тобі не до лиця така вражливість,
бо ти ж продав туди свій твір найкращий,
де зневажають все, що нам святе.
 
Ф е д о н

 
(впадаючи в річ)
 
Нічого там ніхто не зневажає!
Там цінять геній, там дарують славу,
не тільки гроші. Я не запродав
своєї Терпсіхори. Я поставив
її на подив людськдй, мов у храмі.
Чи вже вона й для храму засвята,
по-твоєму?
 
А н т е й
 
По-моєму, блюзнірство -
рівняти дім римлянина до храму!
За гроші чи за славу - ти продався
укупі з твором рук твоїх.
 
Ф е д о н
 
Антею!
Ти хочеш довести мене до того,
щоб я пішов і викупив назад
ту статую. За гроші неможливо,
щоб Меценат раз куплене продав,
та, може ж, се ще не остання іскра
мого натхнення, може, я здолаю
щось кращого створити - їй на викуп.
 
А н т е й
 
Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.
 
Ф е д о н
 
Не розумію, що ти з мене хочеш!
Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти
без хліба і без слави?
 
А н т е й
 
Се повинен
терпіти еллін, коли хліб і славу
здобути може тільки з римських рук.
 
Ф е д о н
 
Хто слави не бажає, той не еллін, -
жадобу сю батьки нам заповіли,
діставши від дідів.
 
А н т е й
 
Діди приймали
вінці свої з рук матері Еллади,
батьки дозволили зв'язать їй руки
і тим синів позбавили вінців.
Авжеж, Федоне, відколи безславна
сама Еллада - елліни повинні
жадобу слави в серці заглушити.
 
Ф е д о н
 
І збільшити безслав'я свого краю?
Та чим же вславиться сама Еллада,
коли їй діти лаврів не здобудуть?
 
А н т е й
 
Уже ж не з рук ворожих їх приймати!
Ф ед о н
Чому ж би ні? Гомер казав: "Солодка
хвала від ворога".
 
А н т е й
 
На полі бою,
та не в полоні!
 
Ф е д о н
 
Слава і в полоні
все буде славою.
 
А н т е й
 
Не сподівайся!
Неславу дозволяють нам носити,
а славу Рим бере, немов податок.
І тая Терпсіхора, що продав ти,
прославить не Елладу й не тебе,
а той багатий Рим, що стяг всі скарби
з усіх країв руками Меценатів.
Його колекцію твій твір прославить,
а не тебе, ти тільки раб отой,
що хистом оргію панам скрашає,
та оргія все ж панська зостається,
хоч рабські руки вряджують її.
 
Ф е д о н
 
Рабам на оргії немає честі,
але хто має

читати