Завантажити

гостем буть на ній,
як я і ти...
 
А н т е й
 
Того не сподівайся,
щоб я пішов на оргію з тобою!
Запобігай вже сам вельможних ласки,
а я лишусь "без хліба і без слави",
як ти казав, та, може, не без честі.
 
Ф е д о н

По щирості, я радив би піти.
 
А н т е й
 
Та вже ж! Волам у парі охвітніше
ярмо носити.
 
Ф е д о н
 
Бачу, ти не віриш,
що я тобі добра бажати можу.
А все ж, хоч ти мене образив тяжко,
я не забув, що ми з тобою друзі.
 
А н т е й
 
То я тебе, не ти мене образив?!
 
Ф е д о н
 
Авжеж, я Терпсіхору відкуплю,
а ти вразливих слів своїх не вернеш.
 
А н т е й
 
І ти того не можеш відкупити,
що ти вчинив. Ти оганьбив свій хист.
З богині ти зробив товар звичайний.
Хоч вернеться з неволі Терпсіхора,
то вже вона богинею не буде.
А мармур - як не бог, то просто камінь.
 
Ф е д о н
 
Коли він богом став, то вже ніколи
у камінь не повернеться. Твір хисту
на всякім місц твором хисту буде.
Твоя епіталама пролунала
не гірше у просторій римській школі,
ніж у твоїй тісній убогій хаті.
Якби ж ти сам ще заспівав її
у Меценатових гучних палатах,
приграючи на лірі дорогій...
 
А н т е й
 
Федоне! Не кажи мені такого,
бо я тебе зненавиджу навіки!
 
Ф е д о н
 
Антею, се якась дивна затятість.
Таж еллінам не першина приймати
хвалу чужинців, і яка ж в тім ганьба?
 
А н т е й
 
Чужинців - так, але не переможців.
Бо переможець лиш тоді похвалить,
коли подоланий похилить чоло
йому до ніг і порох поцілує
з-під стіп його.
 
Ф е д о н
 
Таке бувало в персів
та в інших східних варварів. Ніколи
сього від нас не вимагали в Римі.
 
А н т е й
 
Не вимагали? Хто ж то перейшов
по нас, як по містках, до храму слави
всесвітньої? Кого ми на собі
з безодні варварства на гору несли?
Чи ж не лягли ми каменем наріжним
до мавзолею нашим переможцям?
І ми ще маємо радіти з того,
що нам дозволять у гучних палатах
на лірі заграбованій пограти?
 
Ф е д о н
 
Хіба тій лірі краще німувати?
 
А н т е й
 
Так, краще!
 
Ф е д о н
 
Ні, я думаю, що гірше.
Все ж краще будувати мавзолеї
хоч би і не собі, ніж просто бути,
мов зілля придорожнє, під ногами
у того ж переможця. Він як схоче,
то збройною ногою вмить розтопче
всі наші гордощі, всі буйні мрії...
 
А н т е й
 
Що ж? Ліпше нам самим те все стоптати,
щоб ворогам не завдавати праці?
Се жрець краси так думає й говорить?
Лишилося одно - так і вчинити.
Ти не продався, - гірше! Ти віддався
у руки ворогу, як мертва глина,
з якої кожне виліпить, що хоче.
Та хто ж тобі натхне вогонь живий,
коли з творця ти творивом зробився?
Іди служи своєму Меценату,
забудь краси великі заповіти,
забудь несмертний образ Прометея,
борця проти богів, забудь і муки
Лаокоона, страдника за правду,
не згадуй героїні Антігони,
ні месниці Електри. Викинь з думки
Елладу, що, мов Андромеда скута,
покинута потворі на поталу,
з нудьгою жде Персея-оборонця.
Ти не Персей, бо ти закам'янів
перед обличчям римської Медузи.
Ти вже не тямиш вищої краси,
краси змагання, хоч і без надії...
 
Ф е д о н
 
Нема краси в затятості безсилій...
Але з тобою, бачу, не зговориш!
Бувай здоров. Я йду.
 
А н т е й
 
Прощай, Федоне.
 
Ф е д о н
 
Ми вже не друзями розстаємось?
 
А н т е й
 
Боюсь, коли б не стрілись ворогами.

Федон, здвигнувши плечима, виходить.
 
Н е р і с а

 
(виходить з гінекея, ледве зачинилась хвіртка аа Федоном)
 
Антею, я тебе не розумію!
Так шорстко ти з Федоном обійшовся,
а в чім його вина?
 
А н т е й
 
Ти прислухалась?
То вже було прислухатись як слід.
Чи, може, то тобі якраз до мислі,
що буде на позорищі стояти
твоя подоба в домі переможця?
 
Н е р і с а
 
Яке позорище? Хто переможець?
Чим винен Меценат, що дід його
чи, може, прадід з еллінами бився?
Тепер же Меценат не забирає
ніяких наших скарбів силоміць,
але купує, ще й за добру ціну.
 
А н т е й
 
Тим злотом, що стягається до Риму
з подоланих, таки ж і з нас самих.
 
Н е р і с а
 
Не сам же Меценат його стягає.
Та й ти як спадок одібрав по батьку,
то не питав, хто й як його надбав.
 
А н т е й
 
Я знав, що то було придбання чесне.
 
Н е р і с а
 
Так, певне, думає і Меценат
про статки батьківські. Він повертає
чималу частку нам назад в Елладу,
а ти за те найбільше ворогуєш.
По-твоєму, то добре, щоб у нас
по закутках марніли твори хисту,
щоб з голоду митці снагу втрачали,
щоб мармур цвіль посіла, струни - ржа,
щоб елліни на варварів звелися,
аби римлянам чим не послужити?
 
А н т е й
 
Доволі вже їм служать. Я не буду.
 
Н е р і с а
 
Ніхто й не вимагав від тебе служби.
Чи Меценат завдав тобі зневагу,
в гостину через друга запросивши?
 
А н т е й
 
В гостину? Ти се думаєш навсправжки,
що Меценат співця до себе кличе
на оргію для дружньої балачки,
а не для співу на розривку гостям?
 
Н е р і с а
 
А що ж, якби ти й заспівав там

читати