Завантажити

Ольга.

- Менi отой болгарище порвав сукню, i знаєш де? на плечi! - сказала Катерина й показала маленьку розпiрку на плечi, роздерту гудзиком од сiртука.
- Вони нас покалiчать в танцях! Менi один настоптав на ногу! - аж писнула Ольга. - Я не хочу з ними танцювать!

- Пхе! - сказала Катерина, закопиливши спiдню губу.

- Ото, якби побачили Турман i де Пурверсе пашу компанiю! Завтра поїду в iнститут i все дочиста розкажу! Ото буде смiху! - сказала Ольга.
- Ото буде лементу! - додала Катерина.

- А професори, а урядовцi! А жiнки їх! За що вони балакають! Як вони повбиранi! Якi в їх манери! Ота товстуля як поклонилась, то аж присiла, ще й перехнябилась на один бiк. Ой, смiх, та й годi! - сказала Ольга й засмiялась. - Поїду завтра в iнститут i за все дочиста розкажу!

- I менi не сподобалась їх компанiя! - сказала Катерина.
- Ти тiльки придивись, чого вони поначiплювали на себе. Якi на їх простi квiтки, якi рябi сукнi! А чого в їх нема на шиях! I шнурочки якiсь, i стрiчечки, й намиста! На наших iнститутських зроду не побачиш нiчого такого. Поїду завтра i за все дочисiа розкажу! Ото насмiємося всмак! - сказала Ольга.
- Що хоч, сестро, кажи, а тi двi купчихи, то, їй-богу, неначе їх годували для рiзниць! Такi товстулi та червонi! Мабуть, вони їдять дуже багацько.
- Авжеж, трiскають багацько, бо в їх талiї... Чи то ж талiї! Ти тiльки придивись, що то за талiї! Я аж злякалась, як одна купчиха скинула мантиль. Якби ми вдвох обняли її руками, то нашi руки не зiйшлися б! - сказала Ольга, взявши для прикладу за руки Катерину й показуючи, яка-то там страшна талiя.
- Я зовсiм не того ждала! А ти? - спитала Ольга. i - I я так, хоч i думала знайти дещо не пiдхоже до нашого iнститутського. Але вважай, що вони не були в iнститутi...
- Як i нашi матерi, що й досi не вмiють добре говорить по-французькiй.
- Я сама вивчу свою матiр, - сказала Катерина.

- I де вже! Трохи опiзнилась, - додала Ольга, - так тiльки трохи, може, їх обполiруємо.
- Ой! треба йти туди! - сказала Ольга, показуючи очима просто до дверей.
- А треба, ще трохи потанцюємо.

- I хочеться-таки тобi! - додала Ольга тоном трохи докiрливим.
I обидвi вони, побравшись за тонкi талiї, пiшли через покої, де грали в карти, де було душно й димно, де ходили по залi кавалери, що так не припали до вподоби молодим iнституткам. Той вечiр знов облив холодною прозою життя обох iнституток. Вечiр здавався їм ще простiшим i бiднiшим пiсля недавньої гулянки в Шато.

VIII
Той гарний молодий студент, що так сподобався Ользi, звався Павло Антонович Радюк. Вiн родився в Полтавщинi, в селi Журбанях. його батько й мати були не дуже багатi, але заможнi полтавськi дiдичi й жили в селi Журбанях, котрi були розкиданi по степу i по невеличких ярках. Невеличкi хати, мiж котрими було багато мазанок, скрiзь розбiглися, як овечки, i яро одрiзнялись од зеленого степу чистими й бiлими стiнами. На хатах покрiвля була з татарського зiлля й високої осоки, котрою були вшитi крокви на пiваршина в товщину. Мiж бiлими хатами й зеленими вишниками високо вгору пiдiймались колодязнi журавлi. Кругом Журбанiв цiлими рядками стояли невисокi вiтряки, та все з шiстьма й восьма крилами, котрi виразно малювались кружалами на синьому степовому небi. Зелений садок коло панського двора, вiтряки й бiла церква спиняли на собi очi серед рiвного степу. Кругом Журбанiв на всi боки слалось нiби степове безкрає море, а над степом розстелялось синє безкрає небо. Очi тонули на всi боки в сизiй та зеленiй далечi, котрiй, здається, кiнця нiгде не було.

Панський будинок стояв край села, в садку, недалечке од церкви, пiдля вигону. Будинок був невеликий i невисокий. Навкруги його була галерея попiд стрiхами, а в садок висгупав круглий ганок, чи тераса, густо обплетена виноградом. Кругом тераси були повироблюванi клумби для квiток. Мiж клумбами i скрiзь по садку вились чисii дорiжки, посиланi жорствою й пiском. Перед домом був широкий двiр, такий широкий, що возл ледве встигли протерти кругом йою вузьку дорогу. Серед самого двора росла трава й степовi квiтки, наче в лузi. Косарi косили там сiно, як на сiножатi. На тому дворi далеко з другого боку стояли хаги для челядi й станя, за хатами були довгi кошари для овець, широкi загороди й повiтки для товару. Все те добро Радюкiв батько взяв за своєю жiнкою. Надеждою Степанiвною Iскрою.
Старий Радюк, Антiн Антонович, вийшов з людей небагатих. Вiн був син козака, i по смертi батька й матерi йому достався батькiвський хутiр недалечке од Журбанiв. Вiн служив в вiйську в гусарах, покинув службу i спочивав у своєму хуторi.
Вернувшись у свiй хутiр, Антiн Антонович не думав жениться, бо й не було на кому жениться в цiлiй околицi. Кругом в хуторах i селах було дуже багацько паннiв, але хуторянки не подобались йому. Вiн дуже багацько на своєму вiку бачив усяких людей i не мiг вподобать собi хоч i гарних, але трохи простих полтавських хуторянок. Зате ж вiн сам був iдолом для всiх сусiдських паннiв.

Радюк був колись

читати