Завантажити

треба, i до пастухiв не горнеться.

- Ти б одвезла його в iнститут! - обiзвавсь Радюк.

- А ти б хотiв, щоб iнститутки горобцiв дерли та вчились мужичих казок?
- Та хоч би й горобцiв лякали на городi, як опудала, то все б таки була якась користь! Чи не чула ти, як одна попiвна, вернувшись з київського пансiону, пiшла на тiк, побачила там граблi та й питається в молотникiв: "Що це таке чудне та смiшне? Я й зроду такого дива не бачила". - "От наступiть, панно, на зубцi, то воно само скаже, як його звуть", - каже молотник. Вона й наступила, а граблi як пiдведуться та лусь її в лоб! "А, проклятi граблi! Як мене здорово вдарили!" - крикнула вона. "А бачте, само сказало!" - казав молотник. Потiм вона заглянула в пекарню. Дивиться, аж на стiнi висить сито. От вона й питається в наймички: "Що це в вас таке чудне? Я вперше зроду бачу таке диво! Що ви ним робите? Чи рибу ловите, чи що?" - каже вона та все повертає його на двох пальчиках. А сито лусь її по носi! "Ой каторжне сито! Як же мене здорово вдарило!" Чи не хочеш ти й з нашого Павлика зробить такого митця, як була та попiвна?

- Я тобi скажу от що: чи не знести б нам оту опрiчню хату для челядi з двора? Може б, дiти не бiгали до слуг?
- Як не маємо чого робить, то й знесiм! Чи не чула ти казки, як було собi три брати: два розумних, а третiй дурень. От i подiлились вони батькiвським добром. Старшi й кажуть меншому: "Ми ж вiзьмемо воли, корови й хату, нащо вони тобi здались? А ти собi вiзьми ступу". Дурень думає: "I нащо менi й справдi тi воли та корови, той клопiт? Вiзьму лучче ступу; одначе вона не їсть i не п'є". От i взяв вiн ступу та й понiс, та все носиться з нею, та носиться, не знає, куди її приiулить...
- Бозна-що ти верзеш! - казала жiнка, осмiхаючись. - Нащо й хату переносить, коли ти сам гаразд навчиш сина усьому. Ну-ну! Та що зробив той дурень з ступою? - питала вона, цiкава знать кiнець тiєї казки.

- Що зробив? Носився, носився цiлий день i зайшов з нею аж у лiс. Коли це настала нiч, стало поночi, а вiн i думає: "А що, як я засну, а хтось прийде та вкраде ступу? Полiзу я на дуба та й ступу потягну з собою". А що? Чи хороша моя казочка?
- Хороша-прехороша! - сказала жiнка, смiючись.

- I ти кажеш - хороша, i я кажу - хороша. Був собi чоловiк-нетяжка, а на йому синя семряжка, на головi шапочка, а на спинi латочка. Чи хороша моя казочка?
- Та хороша! Тiльки кажи далi.
- I ти кажеш - кажи далi, i я кажу - кажи далi... Був собi чоловiк-нетяжка... - знов починав Радюк, жартуючи, поки жiнка не забувала про ту надвiрню хату, i про челядь, i про мужицький вплив на свого синка.

Павло скiнчив гiмназiю дуже добре й пiшов в унiверситет. В унiверситетi почалось для його нове життя. Європейськi iдеї почали вже заходить з наукою i все бiльше та бiльше розходились помiж молодими людьми.
Молодий Радюк вперше озирнувся на свiт божий своїм власним розумом, вперше почав думать своєю головою i почутив, що вiн переродивсь.
Павло Радюк наймав собi невеличке житло на Старому Києвi. Вiн мав одну невеличку кiмнату й жив собi сам не багато, але й не бiдно по своїх середнiх достатках. Все життя, всi думи молодого Радюка можна було постерегти по обстав! його кiмнатки. На канапi, на етажерцi, на столi й на вiкнах були розкиданi книжки й ноти. Кiлька книжок лежало купою пiд канапою. На всяких мiсцях лежало з п'ягь розгорнутих книжок i журналiв, котрi Радюк читав разом. Там були книжки українськi й руськi, французькi й нiмецькi. Європейська просвiта, європейськi iдеї - все те заразом наплило в його голову, зачепило всi його думки. Вiн разом хотiв усе те прикласти до життя свого народу й України. На другому столi лежали збiрники українських пiсень, лежали розгорнутi нотнi листки паперу, де були початi українськi пiснi. Радюк заводив їх у ноти, бо вмiв грати на скрипцi, що висiла на стiнi над столом. Вiн думав i за нацiональну музику, i за просвiту народу, бо на столi валялось кiлька книжечок для народу й народних шкiл.

Багато дум тривожило молоду Радюкову голову в тiй хатинi! I вiн почував у собi силу й потяг до того, щоб розкину гь свої думи мiж людьми, подiлиться ними з своїми товаришами. Товаришi часто сходились до його. За стаканом пива або чаю вони багато дечого переговорювали мiж собою. Часто дуже пiзньою добою розходились товаришi од Радюка додому, i не один молодий хлопець виносив з собою гуманну iдею й прихильнiсть до людей, до народу, до України. Молодий, говорючий Радюк був ватажком мiж своїми близькими товаришами, бо його всi любили за розум, добрiсть i щирiсть. Його знали й професори, i Дашкович запросив навiть до себе, до свого кружка. Проворний, веселий, говорючий, Радюк скрiзь встигав побувати й побалакать. Вiн почував у собi велику силу й завзятiсть. Здавалось, вiн був тiєю силою вiтру в природi, що має призначення розносить з собою насiння всяких рослин i на степи, i на пiски, i за моря, i на високi гори.
Сидячи в себе в кiмнатi з молодими товаришами, Радюк часто мiряв свою Україну мiрою європейських

читати