
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
нiби чула в своєму серцi.
Публiка знов загомонiла, потiм стихла й заворушилась, розходячись на всi боки. Оркестр загримiв i заглушив шум та гам народу. Молода група, знать, впiзнала iнституток, бо потяглась за ними слiдком i забiгала й переймала їх.
Iнститутки добре бачили того реготуна, котрий кричав. "браво" просто їм в лице, як вони втiкали й стрибали по лавках, але чорнi кучерi знов десь зникли, i їх не стало видко.
Просто проти Шато на темному зоряному небi чорнiв iнститут, пiдiймаючись на горi, наче темнi стiни твердинi.
- Чи бачиш, Ольго, наш iнститут? - спитала Катерина.
Задумана Ольга пiдвела голову й глянула на iнститут, чорний та темний, з темними рядками вiкон, темнiший од самої ночi.
- Якi ми щасливi, що не виглядаємо з тiєї тюрми, а вже вольно тут гуляємо, як усi люди! - сказала Катерина, i справдi повна щастям волi мiж вольними людьми. - Подумай собi, Ольго, якби ми оце сидiли за тими чорними вiкнами й темними стiнами!
Ольга пiдвела голову й справдi подумала за те, але та думка обвiяла її тахим холодом, неначе на неї повiяв вiтер з пiвночi. Натомiсть її всю освiтила й обiгрiла чудова мрiя про молодого чорнявого хлопця з темними очима, з свiжими малиновими устами.
"I хто вiн? I якого вiн роду? I хто його батько-мати? - такi думки вертiлись в молодiй головi. - Чи побачу його коли, чи познайомлюсь? Чи любить вiн мене, як я його?" Так думала Ольга, йдучи попiд густими липами, втягуючи в себе пахощi квiток, що росли в клумбах гiрляндами.
Тихiсiнький захiдний вiтрець, пахощi лiсу й ночi, свiт од зiрок, i веселi музики, i веселi люди навкруги - все те ворушило мрiї в молодiй фантазiї, будило щастя першої любовi в молодому серцi. Ольга вже дала в думцi романтичне ймення незнайомому, в думцi уявляла його сином багатого князя, уявляла його розумним i значним, веселим i щасливим. Вона вже не слухала Катерини, забула вже iнститут, його темнi стiни й темнi вiкна, забула на цей раз Турман i маркiзу та все нiби бачила тi кучерi, тi очi, яснi, як зорi, той носик, тонкий i рiвний, неначе виточений.
Дзвоник задзвонив до лiтнього театру, що стояв у Шато пiд горою. Дашковичка й Воздвиженська зайняли для молодих дочок ложу. Молодi панни були веселi, оглядали ввесь театр. Вже пiднялась завiса, вже почали грать на сценi водевiль. Але Ользi було байдуже про сцену; її очi блукали по ложах, по партерi, та все по перших рядках. Їй здавалось, що вiн повинен сидiть в найдорожчiй ложi або в першому рядку крiсел в партерi, але його там не було Врештi, вона ледве змогла задерти голову, щоб подивиться на галерею й райок. На тiй високостi вона зараз впiзнала цiлий довгелецький рядок веселих студентських голiв. Мiж ними був веселий студент з широким ротом i здоровими зубами, а коло його сидiв поплiч знайомий красунь. Ольга не йняла вiри очам, щоб її мрiя, її iдеал сидiв так високо в театрi! Вона хотiла б на цей раз помилиться, та серце їй пiдказало, що вона не помилилась. Ще раз вона насмiлилась задерти голову, аж шия в неї защемiла, i, ой лишенько! її iдеал кусав горiхи малиновими устами перед усiм театром! Вона виразно бачила, як веселий студент насипав йому в жменю горiхiв! Ольга почувала, що її iдеал трохи стемнiв, як темнiє скло, коли на його впаде мокра пара. Вона насупила брови й тихо промовила: пхе!
Завiса падала й знов пiдiймалась. Один актор грав дуже погано, так що в партерi почали смiятись. Галерея почала свистать, шипiти i так здорово тупотiла ногами, що Ользi й Катеринi стало трохи страшно. Настукавшись досхочу, в галереї почали смiяться й кричать: паскудно! невiрно! Деякi голоси кричали: браво! бiс! браво! Ольга пiдвела очi вгору й побачила, що крик, свистiння й тупотiння лилося-таки з того краю, де сидiла валка молодих студентiв, де сидiв красунь!
- Пхе! - промовила Катерина.
- Пхе! який сором! - сказала Ольга.
- I сорому нема їм! - голосно промовила Степанида, гордо одвертаючи очi.
- Вони театр завалять i нас повбивають! - голосно обiзвалась Марта.
Одначе ж усi вони вийшли з театру живi й здоровi. Наостанку в Шато почали запалювать фейерверки й свiтить бенгальськими вогнями. Вся долина з публiкою, горами, лiсом i купами людей на горах блищала то червоним, пекельним огнем, то синiм, то снiго-бiлим. Вогнi запалювали зумисне на пригорку за купами дубiв i лип, котрi свiтились наскрiзь, неначе були вирiзанi з тонкого паперу або були вилитi з прозорого скла. Купи людей зверху здавались групами духiв на високих хмарах, помальованих усякими фарбами. Картина була невимовне ефектна й чаруюча, неначе взята з арабських казок "Тисячi й одної ночi". Обидвi панни стояли близько од того .мiсця, де схоплювались огнi, i коло самiсiнького вогню побачили знов ту саму купу веселих студентiв. Ольга знов упiзнала мiж ними свiй iдеал, облитий чудовим свiтом, i не зводила з його очей. Вже вона дивилась не на дерево, не на гори, а на тому виду ловила цiкавим оком усi сутiнки фантастичного сяева.
Вже пiзно почали розходиться люди. Молодi панни вернулись додому такi
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року