Завантажити

щасливi, такi веселi, якими нiколи не зазнали себе в iнститутi!
Старi батьки ждали їх i не лягали спати. Дашкович почав розпитувать в Ольги про iнститут, про науки, а вона все розказувала йому за Шато, театр та бенгальськi вогнi.
- Що ж тобi казала начальниця на прощання? - питав батько в Ольги.
- Не пам'ятаю, тату! - одказала Ольга.

- Чи дуже плакала ти, як прощалась з подругами, з класними дамами? - питав цiкарий батько.
- Не пам'ятаю, тату! - промовила Ольга, а думка її все вертiлася коло Шато й чорних кучерiв.
- Чи весело ж гуляла сьогоднi? - спитав батько.

- Ой, так весело, що я й зроду так не гуляла! Коли б ви, тату, побачили, якими вогнями горiли гори, лiс! Якi були фейерверки, якi були музики, якого багато було людей в Шато! Мабуть, увесь Київ зiйшовся слухать тiрольцiв! Якого я бачила...

Ольжина мрiя про її чорнобривий iдеал трохи не вислизнула словами з язичка. Вона ледве схаменулась i почервонiла. I потiм довго вона розказувала разом з матiр'ю, як їм було весело, як нiмець пускав шар, як той шар трохи не спалив їх, падаючи на голови. Всi випадки з початку того дня; прощання з iнститутом, i сльози, i подруги, i маркiза - все те одiйшло в минувшiсть на кiлька рокiв, бо його заглушили музики, теагр, залили бенгальськi вогнi: бо його потопили на дно моря мрiї про чорнi кучерi, чорнi високi брови й малиновi уста. Ольга спала й бачила все те в снi. Їй снилось, неначе вона все гуляла й бавилась, доки свiт нового дня не розiгнав її мрiй.

Того ж таки дня Степанида Сидорiвна, порадившись з Дашковичем, задумала зробить в себе вечоринку, щоб по-знайомигь свою дочку з кружком своїх ближчих знайомих. Їй хотiлось i дочку людям показати, i дочцi людей показать. Дашкович запрохував гостей, а Степанида Сидорiвна розпочала пекти й варить усяку їжу на вечерю. Пiд впливом вчорашнього веселого вечора, пiд впливом молодих надiй серця Ользi здавалося, що той вечiр буде якийсь не простий, буде такий веселий, яким його малювала її фантазiя. Їй здалося, що на вечоринцi повинно буть багато гостей, та все молодих i гарних; їй чогось здавалось, що доконче буде й той гарний студент, котрого вона вчора наглядiла в Царському садку. Зоставшись сама в кiмнатi, вона частенько заглядала в дзеркало i трохи засмутилась, що її лице зблякло од не зовсiм спокiйної ночi. Ольга двiчi бiгала до Катерини, щоб порадиться за убрання. Вони вдвох пробували перед дзеркалом, як би краще й моднiше зачесать голову. А незручнi в тому руки погано служили їм обом. Довго й довго вони морочились i скiнчили на тому, щоб розпустить коси локонами по плечах.
Настав вечiр. До Дашковича почали збираться гостi. То були професори, та все не дуже молодi, та все з блiдими, засидженими видами. З ними поприходили їх жiнки й дочки. Ольга й Катерина привiтались до вченого кружка й почали слухать розмову. Розмова та, дуже суха або дуже вчена для молодих дiвчат, не зачепила їх цiкавостi. Вони слухали, слухали й трохи не поснули, пригадуючи собi iнститутськi лекцiї. Перейшли вони до дамського стола, але й жiноча розмова була не цiкавiша для їх. Жiнки судили якихсь незнайомих для їх людей i розмовляли про хазяйську справу. Ольга й Катерина почали дуже нудиться та все сподiвались, що далi буде щось цiкавiше й iнтереснiше. Вони ходили по залi, побравшись попiд руки, i їм здавалось, що от-от одчиняться дверi i сюди ввiйдуть молодi й гарнi паничi, тудою ввiллються згуки якоїсь чудової музики, що там заблищать тi чудовi очi й високi брови, котрi вони недавно бачили. А дверi не одчинялись: тудою й не думало влiтать те щастя, та радiсть, котрої так бажали їх молодi душi.
Вже пiсля чаю почали приходить молодi паничi: прийшов один чорнявий i негарний урядовець, прийшло кiлька купчикiв з товстими червоними щоками, потiм увiйшли в залу зо три серби студенти. Пiзнiше прийшли ще три молодi студенти.
Пiсля приходу молодих людей в покоях стало веселiше: почалися жарти, смiх, весела розмова. Швидко потiм старiшi посiдали грать у карти. Одна немолода дама сiла за рояль й заграла кадрилi. Студенти попросили паннiв до танцю. Ользi й Катеринi стало веселiше. Але все-таки вони сподiвались чогось бiльшого й кращого од того вечора, ждали бiльше розваги, веселостi i молодих людей кращих, i значнiших, i веселiших. Ольга розходилась в танцях. Iнститутськi мрiї загомонiли в її фантазiї. Вона згадала розмову Турман про аристократичнi бали десь в далекiй столицi, про ту розкiш, i її думка понеслась десь далеко, в якийсь фантастичний свiт.
Вже було пiзно; в покоях стало душно й димно од сигар. Ольга й Катерина, взявшись попiд руки, перейшли всi покої й зайшли в Дашковичiв кабiнет. Там не було й душi. Ольга одчинила вiкно; в кабiнет полився свiжий вiтрець. Обидвi сестри, держачи одна другу за сухорляву дитячу талiю, сперлись на вiкно й виставили голови надвiр.
- Але й кавалери! - сказала Ольга.

- Ну, та й кавалери! - додала Катерина.

- Як вони танцюють? Не вмiють гаразд навiть протанцювать рондо! Плутаються, як на точку мiщанки, - сказала

читати