Завантажити

чула дуже часто, що iнститут все одно, що унiверситет. I вона звикла ставить себе врiвнi з студентами унiверситету. Вона вважала себе просто за вчену людину i думала, що кругом неї в свiтi буде все нижче од неї розумом i просвiтою, окрiм послiв та двiрських дам.

Ольга й Катерина зросли взапертi мiж стiнами iнституту. Їх рiдко возили по городi на гулянку, та й то в закритих екiпажах, кругом котрих скакали на конях жандарми!
Раз Ольга побачила з вiкна карети сiльських українських прочанок в бiлих намiтках й українських селян в чорних смушевих шапках.
- Що це за люди? Що то в їх на головах? Ой боже! Що то вони несуть на плечах у торбинках? - питали цiкавi дiвчата в маркiзи де Пурверсе.
- Не знаю, не знаю, не знаю, - обзивалась до їх маркiза, задивляючись на гарного панка в високiм капелюсi. I вона справдi не знала, що то за народ, i по-якому вiн говорить, i що то баби несуть в клунках на плечах.
В закритих стiнах iнституту в Ольги почала рано розвиваться фантазiя. Вона почала, iнститутським звичаєм, обожувать: обожувала спершу Турман i свою класну даму, потiм пробувала обожувать вчителiв, але їх старi й жовтi види швидко одбили в неї охоту до обожування. Iнституток нiколи не водили гулять по вулицях i в Царський садок. Мов тi птицi з залiзної клiтки, виглядали вони на вулицю крiзь залiзнi штахети садка. Раз Ольга наглядiла через штахети молодого чорнявого панича з довгими кучерями. Його лице так вразило її, що вона цiлий рiк "обожувала" його! I пiсля того часто її тягло до залiзних граток.

Турман i класнi дами не звертали вваги на Катерину Воздвиженську, хоч вона вчилась навiть краще за Ольгу, лучче грала й мала дужчий голос. Катерина рано постерегла, що вона негарна, ще в перший свiй прихiд до iнституту, тодi, як Турман i де Пурверсе хвалили Ольгу й не вважали на неї. Тодi як iнститутки обожували Ольгу, Катерини нiхто не любив. Тим-то вона зосталась по душi лучча од Ольги. Вона була добрiша, ласкавiша. Фантазiяi не заносила її так далеко, в невiдомий аристократичний свiт; вона навiть не марила про послiв i двiрських дам, бо менше про їх чула.

Прийшов час виходу Ольги й Катерини з iнституту. Турман, де Пурверсе, класна дама, розведена з чоловiком, i всi дiячки голосно жалкували за Ольгою, ходили за нею, пестили, цiлували. Турман шкодувала, що вона повинна вернуться до матерi.
- Наша Ольга зробила б честь навiть при дворi! - часто казала Турман.
- Яка шкода, що вона вернеться до своєї страшної мами! - казала де Пурверсе. - Я боюсь, що ми через рiiа через два навiть не впiзнаємо нашої Ольги!
Степанида й Марта приїхали в iнститут i, подякувавши Турманшi й її сестрi за науку й працю, забрали додому своїх дочок. Ольга плакала, неначе її розлучали навiки з рiдною матiр'ю та з рiдними сестрами. Вона обiйшла а Катериною й зо всiма класними дамами весь iнститут, заглянула в усi закутки, перецiлувала все i всiх i, ридаючи, впала на руки Турман. Сама Турман все кахикала модним кашлем та затуляла рот хусточкою. Навiть Катерина трошки заплакала, покидаючи навiки iнститут. Ольгу вивели до екiпажа попiд руки i в сльозах посадили коло матерi. Турман просила її навiдуваться до iнституту й навiть писати до неї.

Степанида й Марта привезли своїх дочок додому. Батьки стрiли їх на порозi й поблагословили. Ольга ввiйшла в залу, де вже окрасою зали був куплений для неї гарний форiеп'ян. Вона обiйшла всi батькiвськi горницi з очима, червоними од слiз. Батькiвськi покої, просторнi й гарнi самi по собi, довго ще здавались їй, пiсля дуже високих i свiтлих iнститутських покоїв, дуже низькими й тiсними. Ольга приїхала додому зрання в будень.
Дашкович зараз поїхав на лекцiю, а Степанида пiшла до малих дiтей, а потiм господарювала в пекарнi. Ольга зосталась сама в залi. Вона довго сидiла й думала. Заплаканi очi трохи обсохли. Вона спробувала грать, але музика не йшла на її збентежену душу. Ольга пiшла B батькiв кабiнет i почала переглядать книжки: взяла в руки фiлософську книжку, розгорнула, читала, читала, слова не втямила й поклала; потiм достала другу книжку з черво-. ним корiнцем, з золотим написом. Вона думала, що та якийсь цiкавий французький роман, а то був Декарт. Ольга розгорнула його, читала, читала, нiчогiсiнько не poзiбрала й знов поклала на голичку. Потiм їй попалась в руки iсторiя i так само не прийшлася їй до смаку. Врештi всього, їй влiзли в руки українськi пiснi. Вона розгорнула, подивилась, i їй здалось, що то писано по-церковнослов'янському абощо.
"Якi все чуднi книжки в бiблiотецi мого тата, та все на якихсь чудних мовах", - подумала Ольга, передивляючись написи на корiнцях книжок.
Швидко їй надокучило те; вона вернулась до другої кiмнати i почала граться з маленькими сестрами, але й те їй швидко остогидло. Ольга вскочила в пекарню, де куховарка сiкла м'ясо на столницi, а її мати, скинувши праз-никову одежу, в простенькiй буденнiй сукнi вешталась коло якогось пирожного.

- Може, дочко, поможеш нам? - спитала мати, жартуючи, в дочки.
- А ви думаєте, що нас в

читати