Завантажити

все сидiла й не ворушилась. Вони побачили пристаркувату панiю, убрану в дорогу шовкову сукню; на її плечi була накинута дорога велика турецька шаль. Її лице з легеньким оливковим сутiнком показувало її провансальський полуденний рiд. На руїнах того лиця ще було видко слiди колишньоїсь краси, як по руїнах Колiзея можна догадуваться про його давню славу. Чорнi брови, рiвнi, од кiнця до кiнця не товщi й не тоншi, ледве згинались над чорними великими очима. Тонкий, рiвний, як у грецьких статуй, нiс був дуже в пропорцiї з довгеньким лицем. Решта кругом носа й брiв вже обвалилась, позападала, полиняла. Турман, уроджена де Пурверсе, кахикала сухим кашлем, як тiльки стрiчалась з людьми. На самотi й при слугах вона нiколи не кашляла тим модним петербурзьким кашлем, котрий нiби натякав на великi перебутi турботи життя, тодi як таких турбот та горя нiколи зроду й не було в неї, i вона їх не зазнала в життi.
Її батько, маркiз де Пурверсе, приїхав до Петербурга з Прованса з двома дочками. Старша дочка була чудом полуденної краси. Через знайомих чужоземцiв вiн увiйшов в значнi доми петербурзької аристократiї й навiть був вхожий до двору.

Одна висока особа видала замiж старшу маркiзу за генерала нiмця Турмана, котрий достав пишнi руїни. Генерал прожив недовго i вмер, зоставивши маркiзу удовою. Та ж таки сама висока особа з Петербурга через своїх знайомих вислала генеральшу Турман виховувать молодих паннiв аристократiї в полуденнiй Росiї, на мiсце начальницi Iнституту благородних дiвиць, її менша сестра, зоставшись назавжди маркiзою де Пурверсе, за рекомендацiєю другої високої петербурзької особи, достала мiсце класної дами в тiм самiм iнститутi i так само повинна була виховувать "благородних дiвиць полуденної Росiї".

Марта й Степанида наближались до софи, де сидiла начальниця. Коло їх щулились переляканi дiти. Тодi тiльки Турман встала так помаленьку, неначе її пiдводили цупкi пружини канапи, котра и справдi пiдiймалась i росла пiд нею, нiби найм'якiша подушка. Турман встала на цiлий зрiст свiй, високий, рiвний. Дорога шаль падгла кругом її сухого стану широкими хвилями. Вона хотiла дати своїй постатi щось начальницьке, генеральське. Марта й Степанида були убранi в чорнi шовковi сукнi i в ка-пелюшi з золотими колосками. Вони обидвi були однаковi на зрiст з Турманшею, котра окинула їх смiливим оком од нiг до голови i зараз спустила очi додолу. То було знаком насмiхання: Турман смiялася з їх капелюшiв, що дуже рiзали очi червоними трояндами й золотими колосками.
Марта й Степанида зарекомендувались до Турман.

- Ah, ah, charmee de faire votre connaissance... prеnez places mesdames; assayez-vous, mes enfants! (Ах, ах! Дуже рада з вами познайомитися; сiдайте, дами, сiдайте, дiти мої! (франц.) - промовила Турман. Марта й Степанида почервонiли, як мак: вони не вмiли говорить по-французькiй. Турман знов спустила очi додолу. Марта й Степаннда заговорили про своє дiло й рекомендували начальницi своїх маленьких дочок.
- О, я вже знаю за ваших дiтей! Я дуже рада, що буду їх виховувать в нашiм iнститутi, - промовила Турман i почала кахикать сухим кашлем, неначе вона от-от хотiла богу душу оддати. - Я дуже дякую вашому мужевi, що вiн надарував нас читанням своїх лекцiй в нашiм iнститутi, - говорила вона далi, обертаючись до Степаниди.
- А ми маємо за найбiльше щастя, що нашi дiти будуть вчиться в iнститутi пiд такою високою рукою, пiд таким вважливим доглядом, як ваш, - сказала Марта й справдi рада, що дiти будуть в iнститутi.
- О, будьте певнi! Вашi дiти будуть так поведенi, як слiд шляхетним фамiлiям. Вони матимуть добрий догляд, вони говоритимуть по-французькiй, як французи, вони знатимуть науку й матимуть делiкатну, вищу вподобу у всьому; матимуть гарнi манери й будуть смiливi й звичайнi з людьми. Про те нема що й казать.
- О, певно! Ми чули тiльки одно хороше про ваш iнститут, i найбiльше з того часу, як ви приїхали сюди з Петербурга, - сказала Степанида.
- Chez nous a Petersbourg... (У нас в Петербурзi... (франц.) мiй близький приятель, один мiнiстр, дуже просив мене зостаться начальницею в Петербурзькому iнститутi, але мiнiстр просвiти просив, щоб я доконечно їхала сюди, щоб, бачте, розносить з центру на далеку країну просвiту й цивiлiзацiю, бо тут... Кахи-кахи-кахи! - знов закашляла Турман й затулила рот хусточкою, вдаючи, нiби вона од того й достала чахотку, що розсипала цивiлiзацiю з центру па країни.
- Яке велике щастя задля наших степiв! - промовила Марта. - Нам би треба ще бiльше таких дiячiв з столицi! Наша провiнцiя така глуха, така темна!
- О, quelle rude tache qu'est celle de propager la civilisation! (О, яке це важке завдання поширювати тут цивiлiзацiю!) Кхи-кхи-кхи!.. Часом i ночi недоспиш, i не доїси... кхи-кхи-кхи!.. Я вже давно не зазнаю, що то за спокiйний сон! Ще з самого Петербурга не зазнаю.

- Як ми будемо дякувать вам за всi труда, що ви приймаєте задля наших дiтей! - сказала Степанида трохи з боязким лицем перед такою особою, що вхожа до мiнiстрiв.
- Мiй

читати