Завантажити

ортодоксальна (франц.)
При тих словах дами вийшли од начальницi, зоставивши своїх дiтей. Вступаючи в прийомну залу, вони зустрiли ще зо три дiячi, котрi прибiгли подивиться на нових iнституток. То були класнi дами. Одна була дiвуля сорока год, друга була так само дiвуля сорока п'яти год, а третю, розведену з чоловiком, одна висока особа настановила за доглядачку коло аристократичної молоднечi.
- En voila des draquons! (От дракони! (франц.) - промовила Турман, зоставшись сама з сестрою.

- Des veritables ogresses, Dieu me pardonne! (Справжнi дикуни, прости боже! (франц.) - обiзвалась маркiза де Пурверсе.

- Et les coiffures, grand Dieu! (А зачiски, боже! (франц.)
- В їх на головах цiлi снопи пшеницi!

- Де там снопи! Цiла рiза пшеницi! Ще й колоски шумiли, неначе на вiтрi!
- Якi в їх талiї! Чи ти, сестро, примiтила? їй-богу, неначе банi на Софiйському соборi. А якi нотацiї вони встигли прочитать нам! Й щоб дiти були не голоднi й не холоднi... Неначе в нас тюрма, а я начальниця тюрми.
- А самi, як дзвiницi! Чи ти, сестро, бачила, якi на їх рябi убори на шиї? Й по-французькiй коли б тобi слово! Так мене засоромили, що я думала от-от провалюсь крiзь землю. А знаєш, сестро, що вони сидiли з вiзитом трохи не од самого ранку! Ну, дракони! А ще просять, щоб я пускала до їх дiтей на святки! А дзус!
- Поки-то виполiруємо їх дiтей!.. Якi манери! Яке дикунство! Ой боже, боже!
Тимчасом як Степанида з Мартою виходили, за ними скрiзь зачинялись дверi. Вони поминули позолочену булаву в швейцара й виїхали з двора за залiзну браму. Брама слiдком за ними зачинилась.
Аристократична обстава в iнститутi, аристократичнi маркiзи, розмова їх про мiнiстрiв, послiв, врештi швейцарова булава - все те обвiяло Марту й Степаниду якимсь вiянням аристократизму. Iдучи проз iнститут, вони все думали про аристократичну обставу: їм здавалось, що з одного iнститутського вiкна виглядає константинопольський посол, з другого - британський посол, з третього - мiнiстр, з четвертого - маркiза де Пурверсе. Приїхавши додому, Степанида навiть почала копiрувать маркiз. Дашкович увiйшов у кiмнату, як вона сидiла на канапi, i йому кинулось в очi, що жiнка вставала з канапи зовсiм якось iнакше, нiж було пєреднiше: неначе її з-пiд споду пiдводило пружинами, i потiм вона випросталась на ввесь зрiст. Воздвиженський, прийшовши додому, примiтив, що i його Марта встала з канапи помаленьку, неначе її хтось пiдводив пружинами, а потiм одразу витяглась, ще й голову пiдняла. Йому так i здалось, що коло неї от-от схопиться полум'я купини, добре йому вiдоме.

Ольга й Катерина, зоставшись в iнститутi, почутили й на собi аристократичний вплив маркiз i iнших дiячiв. А найбiльше Ольга пiдпала пiд той вплив. Дуже гарна своєю вродою, ще й до того нагадуюча дочку iталiйськогої посла в Петербурзi, вона стала коханою вченицею в начальницi, в її сестри i в усiх класних дам. Як суха губка, вона всисала в себе той дух, що був розлитий дiячами в iнститутських стiнах. Класною дамою в тому класi, де вчилась Ольга, була маркiза де Пурверсе. Ольга бiгала за нею слiдком. Де Пурверсе мазала її й пестила перед очима цiлого класу. Ольжинi товаришки знали, хто найлюбiший маркiзi й Турманшi, i обожували Ольгу. Вони чули, як класнi дами хвалили Ольгу за красу, та й собi хвалили її в вiчi, звали її красунею, бiгали за нею слiдком, догоджали їй, щоб запобiгти ласки в маркiзи. Тодi як Ольга сiдала за рояль, її подруги, пустуючи, ставали перед нею навколiшки й складали долонi, звали її янголом, святою й iншими iнститутськими ласкавими словами. Ольга знала, що вона гарна, що перед її красою все схиляється, i думала, що й усi, i все мусить схиляться перед нею.
- Яка велика, яка блискуча роль у свiтi жде нашу Ольгу! - часто казала Турман до дам так, що тi слова долiтали до Ольжиних вух. I Ольга вже звикла думать та марить, що її жде велика, показна роль у свiтi. Той свiт вона постерiгала вже по-iнститутському: той свiт здавався їй великим балом, з музиками, з танцями, з кавалерами в золотих еполетах, з послами турецькими й британськими, котрi здавались їй молодесенькими, надзвичайної краси паничиками, з русявими кучерями, як у янголiв. А скiльки , раз вона, потай од самої Турман, читала про такий свiт в французьких романах! I часто Ольга, заглядаючи в вiкна високого iнституту, нiби бачила в думках в городянських домах, за завiсами вiкон, доконче такий свiт! Про iнший свiт вона й не гадала i не хотiла знати. У маркiз тiльки й розмови було, що про мiнiстрiв, генералiв та про двiр, як звичайно буває в Петербурзi. Ольга чула ту розмову i якось думкою породалась з тiєю сферою, про котру тiльки й торочили маркiзи. Iталiйський посол здавався їй рiдним дядьком, якийсь старий князь вирiс у фантазiї нiби її дiд. Русявий британський посол здавався їй будущим тестем, котрого син, гарний, як сонце, та молодий, багатий, як подобає лордовi, буде її женихом. Сама Турман вже давно заступила в її фантазiї мiсце матерi, а двiрських дам вона мала за своїх тiток.

Ольга

читати