Завантажити

кинулись на полудень, полуднували, дзенькали ножами, стукотiли об тарiлки. В столову нозi молодi гостi знов неначе впустили з залу вихор, котрий вже в столовiй був впав i почав стишуваться.
"Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! Забавлятиме старих хазяїнiв, замовлятиме їм пристрiт, неначе знахурка, i буде довго замовлять, а нам перебаранчатиме мiркувать та розмовляти про текучi справи", - думав Радюк, мовчки поглядаючи скоса на Кованьковi бiлi лопатнi та на патлату голову.
Кованько пив чай хапком, з якоюсь жадобою, неначе його пекла надзвичайна печiя або неначе вiн хапався кудись йти. Хазяйка заворушилась в своєму гнiздi, сама накраяла для його паляницi, сама доставала тарiлки з наїдками i присовувала до Кованька. Наче пташечка, вона заметушилась, якось затрiпалась, неначе її ангорськi крильця затрiпались в пташиному кубельцi або в ремезовому гнiздечку-рукавицi.
- Полуднуйте, бо я бачу, що ви неначе виголодались, - припрохувала Юлiя Кирилiвна Кованька.
- Та я все голодний, признаться по правдi. Стецько в "Сватаннi на Гочарiвцi" каже, що вiн так любить обiдать, що обiдав би цiлiсiнький день з ранку до вечора. А я оце маю такий апетит, що ладен їсти хоч i цiлiсiньку нiч, - молов Кованько й розсмiшив добру стареньку хазяйку.
- То й призволяйтесь на здоров'я! Але вам не доведеться полуднувать цiлу нiч, бо мiй кухар готує для вас добру вечерю, - говорила Дунiна-Левченкова й смiялась.
- I за полудень спасибi, i за вечерю заздалегiдь дякую.
Одначе й другий вихор в столовiй покрутивсь, повертiвсь та й упав; новi гостi напились чаю, набалакались донесхочу й ущухли. Хазяїн пiдвiвся з крiсла й попрохав гостей до залу, подибавши поперед їх своїми цибатими, але не дерзкими, неначе крихкими ногами. Гостi рушили слiдком за ним, розсипались по залi ї посiдали по завальних та важких канапах та крiслах. Хазяїн подав усiм скриньки з тютюном та з сигарами, а сам пiдмостив подушку пiд спину й неначе пiрнув в м'яку канапу. Коло його посiдали поважнi приїжджi гостi й розпочали балачку про свої сiльськi хазяйськi справи та про сусiд.

Молодi розсипались по залi, як овечки в степу, i, накурившись, загомонiли про свої справи.
Радюк сiв коло стола проти хазяїна. Декотрi гостi попримощувались кругом стола на стiльцях та усяких дзигликах з подушками. Дехто стояв коло вiкон, спершись на одвiрки. Вигляд в залi був чудернацький i загалом мальовничий, пiстрявий й iскрявий. Мiж чорними сiртуками сiрiли драповi тонкi свитки, червонiли мережки вишиваних сорочок, червонiли одеськi червоногарячi та жовтогарячi пояси, манячили червонi стьожки застiжок. Коло канапи, побiч спанiлого млявого хазяїна, манячила товста парубоцька свита. Густо спахували червонi огнянi цятки на сигарах та папiросах. Очi яснiли й блищали од напружених думок, од сподiвання ради за пекучi просвiтнi справи. Коло самого стола мiж двома дiдичами манячила кудлата Кованькова голова. Кованько держав в ротi претовсту папiросу, неначе заткнув в рот ковбасу. З тiєї папiроси густий дим валував вгору пiд самiсiньку стелю, неначе з цегельнi.
В цьому нiби рябому та смугнастому й пiстрявому товариствi були паничi з усяких мiшаних сiм'їв, було навiть три католики з київських та волинських молодих дiдичiв, котрi походили з давнiх українських сполячених сiм'їв. Вони поприставали до українцiв i стали до спiльної працi, назвавши себе знов українцями. Таких українцiв тодi звали "українофiлами". Решта католикiв, товаришiв молодого Дунiна-Левченка, як тiльки вгледiли на йому червону застiжку й мережану сорочку, зараз перестали заходить до його й одкаснулись од його. Батьки й матерi навiть забороняли їм мать знайомiсть з червоними стьожками та свитами. Це вже було перед самим польським повстанням з початку шiстдесятих рокiв.
- Та за якi то недiльнi чи якiсь вечiрнi школи ви, Павле Антоновичу, були почали балакать? - спитав зацiкавлений хазяїн.

- За школи та читання в недiлi та в свята для мiщан та мiських слуг, читання лекцiй по усяких науках або читання поетичних просвiтнiх утворiв, - сказав Радюк. - Європа вийшла з темряви i дiйшла до високої культурностi через науки та просвiтнiсть. Нам треба хоч потроху доганять Європу, щоб не опиниться далеко позаду, i пiднiмать розвиток сiльських i мiських мас. Пiднiметься наука в народi, то це само по собi вже потягне за собою й промислiвство, i ремество. Наука добере ключiв до всякого замка й одчинить дверi до свiтла, й добра, й добробуття в життi. Нам треба, що стосується до культури краю, закласти в Києвi недiльнi школи й вечiрнi читання для старого й малого, щоб потроху сипать свiтло на темнi маси. Подаймо прощення про дозвiл та й будемо по черзi ходить в тi школи та й читати. Може, в мiстi ще хтось знайдеться прихильний до цiєї справи, то ми й тих залучимо й запросимо нам на пiдмогу.

- Добре, добре! - обiзвалось багато голосiв. - Ми усi ходитимемо й сiятимемо це насiння на користь масам.
- А хто ж вам платитиме за це грошi? Чи ви ходитимете дурнички? - одрубав Кованько. - Як дурнички,

читати