Завантажити

то од мене буде дзус!

Ця Кованькова вихватка здивувала усiх дуже неприємно. Усiм здалось, що Кованько якось змилив, звернув навкоси з простого шляху в якесь багно. Усi зауважили вперше, що Кованько не має нiяких щирих пересвiдченнiв, нездатний по своїй вдачi до чогось путнього, що вiн коли не ледар, то просто необачний штукар i людина без принципiв i без пуття i, може, буде згодом ще й шкодливий для справи.
- Авжеж дурнички! Ради iдеї, ради рiдного краю, - сказав Радюк.
- Ну, за це спасибi! В мене не стане часу на це, бо в мене й без того працi по самiсiньку шию коло моїх лазень. А батько старий, нiчого не доглядить гаразд, - сказав Кованько.
Усi витрiщили на Кованька очi з дива. Нiхто од його не сподiвавсь цього. Така вихватка здивувала всiх.
- В Петербурзi почали видавать "метелики", книжечки для народу, але писати їх там нiкому, - знов почав Радюк. - Тим часом од начальства з Петербурга доручено в Києвi скласти й зготувать школьнi українськi книжки для народних шкiл на українськiй мовi. Ми станемо й тут до помочi й зготуємо гуртом усi популярнi книжки для народу на українськiй мовi по всiх науках, як це зробили чехи, як це вже давненько зроблено в Англiї. Подiлiм мiж собою усi науки та й понаписуємо коротенькi книжечки про кожну науку для народу. Розстараємось грошей, - тодi видамо книжечки для народу.
Пiднявсь гомiн та клекiт. Дехто почав робить цю дiляницю складання книжечок мiж молодими. Почалось змагання, кому що брать, почалось навiть силування й накидання декому такої роботи. Однi намагались, другi одмагались. Хазяїн i старi дiдичi слухали цю всю тяганину байдужно, пасивно, хоч i нiчого не мали й нiчого не говорили проти того. Їх очевидячки тiльки цiкавила новина цiєї справи, й досi нечувана й небачена ними на вiку.

- Що ж ти вiзьмеш? Яку науку береш собi для просвiти народу? - спитав молодий Дунiн-Левченко в Кованька.
- Я вiзьму на себе анекдоти; вiзьму й ладен дати в цьому засвiдчення на паперi, бо я маю до цього хист, - поважно обiзвавсь Кованько.
- Та, певно, фельєтони жартiв? - додав Радюк.

- Атож! це саме личить менi, ще й дуже припало менi до вподоби..Давайте й справдi будемо смiшить ваших сiльських "хахлiв та хахлушок", отi очiпки та очкури! Я понаписую їм таких фельєтонiв, що тi очiпки та очкури, усякi дядьки та дядини аж за боки братимуться. Це буде найцiкавiша книжка й найбiльше матиме читальникiв.
Кованько, як i мiщани та купчики в Києвi, вже дуже зневажав селян, дражнив їх "хахлами", гордував ними й пiднiмав на смiшки, як i мiщани, ставлячи себе без мiри вище од селян, одрiзняючи себе од селян, як щось вже iнше й без мiри вище од селюкiв.
- А справдi, ця книжка мала б найбiльше читальникiв навiть в мiстах, - знехотя й несамохiть вискочило з уст в хазяїна. - Українськi анекдоти - це цiкава сила. Це нашi народнi "Декамерони", тiльки ще не позаписуванi.
- Одже тобi все смiшки та жарти, - обiзвавсь Радюк, - може, ще скажеш, щоб тобi платили по три шаги од рядка за твої фельєтони та за декамерони?
- А чом би пак i нi! I то грошi! Знадобляться на тютюн! Я беру анекдоти й декамерони й переважу вас усiх: переднiше од усiх вас вистараюсь на просвiтника. От побачите! - говорив Кованько. - Я виграю, а ви програєте.
- Одже ж ти не тямиш гаразд нi нашої iдеї, нi сiльської темноти та нужди. Ти тiльки гальма для нас i в цей час, i гальмуватимеш нашого культурного воза й далi, бо усе якось вагаєшся та мотаєшся од берега до берега, ще, чого доброго, й сам пiдеш за водою, - сказав Радюк, вже роздратований i сердитий на Кованька.
- Ой, борони боже, щоб я пiшов "за водою"! Я не хочу топиться в Днiпрi. Топись собi сам, коли твоя добра хiть.
- Ти, здасться, з тих, що самi не пiдуть "за водою", але од нетямучостi та так, з доброго дива, ладнi пустить "за водою" народну просвiту й рiдний край, ще й не скривляться, а будуть реготаться та скалить зуби на вiтер, - сказав Радюк i одвернувсь од Кованька, насупивши брови. Гнiв блиснув в його карих очах.
- Цього Кованька треба б вимкнуть зовсiм з нашого кружка, - промовив стиха один студент.
- I варто за це надиматься та пиндючитись. Напиндючивсь, що, мабуть, аж язик свербить, щоб лаятись! А в мене оце свербить язик, щоб жартувати й смiяться, - жартував Кованько.
- То на цей час прикуси язика зубами або й одкуси: одначе добрi зуби маєш, - обiзвавсь Радюк вже зовсiм сердито. - Ти нiби оце бабляєшся в жартах, та ще й не дуже чепурно. Причепури лиш свого язика хоч трохи.
- А як же то я животiтиму на свiтi без цього дурного органа? - жартував Кованько. - Тодi нас i справдi не тiльки євреї та панки, але й кури та горобцi задзюбають.
- Ви, городяни, не тямите поезiї села та народної поезiї. В вас в мiстi є тiльки поезiя Житнього базару, усяких крамниць та поезiя березових вiникiв в лазнi. Мiщани, купцi та прикажчики вже бундючаться перед селянами. В вас нема народу, а тiльки "хохли, очiпки та хохлушi", - сказав Радюк.
- Та поезiя "березової кашi", цебто рiзок в усяких майстрiв для своїх

читати