Завантажити

челядникiв, - сказав один молодий гiсть.

- Радюк правду каже: тут нема чого сердиться та бундючиться, - обiзвавсь один молодий студент, київський дiдич-католик, Перетяткевич. - Де вже де, а в нас, на Захiднiй Українi, доконечно нам самим треба заходжуватись коло народної просвiти, бо в нас здебiльшого дiдичi, хоч i українцi родом, але звуть себе поляками, їх iдеали та мрiї шугають не вдома, не на Українi, а десь iнде, поза Україною. Цi дiдичi та полупанки на Україкi та в Галичинi не дадуть i шага на народну просвiту.
- Це правда, але просвiтнiсть повинна бути загальною для всiх. Ще двiстi рокiв переднiше в Києвi Феофан Прокопович устами свого "Псалмисти, сирiч дяка" сказав, що вчити треба всiх загалом, чи мiщан, чи мужичкiв, бо просвiта повинна буть загальна й для всiх приступна. Тiльки потiм, згодом в нас стало все занедбано. Тим-то нам треба завести суботнi читання й для євреїв, - сказав Радюк.
- Та цi старомоднi псалтирники й самi не пiдуть на твої читання, бо вважатимуть їх за трефнi, некаширнi, - сказав Кованько, не втерпiвши з жартами, - вони матимуть гадку, що ти хочеш їх переманить до церкви.

- В мiстечках це може й буть, але в мiстi жиди трохи просвiченi, то, певно, й пiдуть охоче. Не одбивать же нам їх од просвiти, - сказав молодий Дунiн-Левченко.
- Та вони й самi ставлять себе окроми, самi одрiзняються од нас, а не ми од їх, - сказав Кованько.
- Але просвiта колись згодом порозгороджує тi загати та опрiчнi загороди й залучить їх до спiльної працi в українському суспiльствi, - сказав Радюк.
- Ти, як я бачу, iдеалiст аж прозорий, аж свiтишся наскрiзь, неначе тi Платоновi прозорi споконвiчнi iдеї, - сказав Кованько, - а я от стою коло реальної фабрицької працi, трусь коло усяких людей, то й не свiчусь так наскрiзь, як оце ти, Павле Антоновичу. Я людина досвiднiша за тебе й знаю, що євреї та усякi панки, нiбито поляки, з-за своїх мурiв та загат звуть наш народ "бидлом" та "гоями". Очевидячки, давня iсторiя нiчого не навчила їх i досi, - сказав Кованько.
- I це згодом згине й потроху вищезне з широкого просвiтнiстю, - додав Радюк, - от тодi усе буде гаразд.
- А тим часом нам ще треба б попiклуваться етнографiєю, вивченням народу, бо ми його й досi гаразд не знаємо. Треба б завести iсторичний музей, бо тутечки ж в нас усей грунт навантажений i промкнутий iсторичною давниною, - додав молодий Дунiн-Левченко, - сiуденти iншої вiри продражнили нас "культурниками". Нехай буде так: ми ще од часiв Нестора були культурниками. А це зовсiм-таки не вадить i нiкому не заважає.
- Оце ти правду кажеш, - обiзвавсь старий батько, - чого вже чого, а музея потрiбно для Києва, - доконечно потрiбно!
- Ще попросимо, щоб нам дозволили закласти народний театр, - сказав Радюк.
- Ого-го! Отут i я знадоблюсь! - крикнув Кованько. - Я дуже годенний до цього: i гратиму, й спiватиму. Навiть винесу на сцену маковiйове зiлля, петровi батоги та миколайки. Ти, Павле Антоновичу, знов засвiтивсь наскрiзь, нiби ефiр.
- Ти, Кованьку, таки й справдi нерозсудлива людина: ти перебаранчаєш нам побалакать та помiркувати за нашi справи, - сказав Радюк, - це виходить достоту так, як колись в давню давнину печорськi ченцi було наскладають собi вдень на якусь потрiбку деревнi на горi, а веселi, але вельми капоснi чорти вiзьмуть та й поскидають вночi те колоддя з гори на берег Днiпра. Ми хочемо виносить деревню на гору для будування, а ти налагодивсь в жарти скидать вниз ту деревню.
Старий Дунiн-Левченко зирнув на дверi, чи не стоїть там його жiнка, щоб часом не почула такого страшного лiбералiзму, бо вона дуже поважала маковiйове зiлля, багато бiльше, нiж народну мову, навiть народну поезiю, хоч i пускала ще в горницi народну пiсню, та й то бiльше народну музику без слiв, бiльше усякi "Chansons sans paroles" (Пiснi без слiв (франц.)., народнi-таки пiснi, тiльки навiщось без слiв, бо дуже любила композицiї на народнi мотиви.

- Як розстараємось грошей, то закладемо в Києвi музей, бо йому тут, в Києвi, мiсце, - сказав один студент.

Молодi хлопцi почали розвивать свої плани з великим завзяттям. То був час пiсля знесення панщини, коли почннались трохи вольнiшi часи, коли вперше з-за границi були пущенi новi науковi книжки, i фiлософськi, i найбiльше по натуральнiй iсторiї, дуже цiкавi, а що перше за все, - новi, нечуванi й небаченi.
Український журнал "Основа" зачепив нацiональнi питання, нагадав про занедбану українську лiтературу та мову. Новi й цiкавi європейськi науковi книжки розворушили в молодих новi думки та гадки. "Основа" ворухнула iдею народної просвiти.
Молодi паничi ще довго змагались, дiлячи мiж собою читання в недiльних школах та мiркуючи, до кого б обернуться за пiдмогою. Нарештi, стали на тому, що Радюк та молодий Дунiн-Левченко будуть од себе розпочинать та добувати дозволу на цю справу офiцiальними стежками.

Радюк встав i почав прощатись. Вiн не схотiв ждать вечерi, щоб його молода жiнка не нудилась дома в самотинi. Попрощавшись з усiма, вiн не подав Кованьковi руки

читати