Завантажити

Навiщо ж та вода в возовнi та в льоху? - спитала Галя, смiючись.
- А щоб дiжки та кадовби з варивом наливать! Хiба ж цього не потрiбно?
- Та ти, певно, помиливсь! Мабуть, позабував. Певно, в тому домi вода тече не з горища, а з долу, як по долинi на мочарах на.Либедi, де в хатах вода тече з джерел, так що в хатi буває на долiвцi криниця, а в сiнях ставок; ще там i качки плавають та полощуться, - жартував Радюк.

- Овва! Вiзьму я такий дурний дiм! Знайшов дурня. Це вже було б надто багато догоди в домi. А який екiпаж я беру! Якi баскi конi беру в придане! То не вашi сiльськi доморослi шкапи свого хову, а заводського хову, - говорив Кованько.
- Ви й справдi оце женитесь? - спитала Галя.

- Атож! Навiщо менi вас дурить чи ману пускати на людей? Я оце незабаром оженюсь, бо маю вже на примiтi гарненьку дiвчину.

- А та дiвчина не пiднесе вам часом печеного гарбуза? - спитав Дунiн-Левченко.
- Я й гадки про гарбуза не маю, та ще й печеного: прийшов, побачив, побiдив, - говорив Кованько.
- А хто ж твоя наречена, чи молода? Можна про це спитать? - говорив Радюк.
- Не скажу, нехай кортить! - потiм скажу.

- Скажи по правдi, чи ти справдi вже знайшов мiсце, бо оце й менi доведеться десь його шукати, - сказав Радюк.

- Буцiмбито так, що й знайшов, але як не посадовлять мене за столоначальника, то я на iнше мiсце ще й не сяду. Я вже настоятель на одно таке мiсце, - говорив Кованько.
- Ну, в тебе правди нiколи не допитаєшся через твої жарти, - сказав Радюк. - В тебе правда все якось нiби повита туманом жартiв чи нещиростi, прикритої жартами.
- Ще що вигадай! Щирiшої од мене людини й на свiтi не знайдеш. В мене що на умi, те й на язицi, як у п'яного, - сказав Ковамько, кидаючи на стiл нiж та виделку й пiдвiвши свої чималi веселi, трохи виряченi й блискучi, наче склянi очi.
Вiн одсунув набiк чарку, вхопив стакан, налив до половини його вина й випив одразу, неначе нахильцi.
- Оце я й пополуднував в вас. Буде, годi! Душа мiру знає, - сказав Кованько, втираючи губи й вуса.
- Хоч i приємно менi в вас сидiть, але час менi додому, - сказав Дунiн-Левченко, встаючи з стiльця. - Та й гарно ж у вас в покоях! Чисто, недавно ремонтовано, побiлено й помальовано. А в нас же то все запущено в домi, не бiлено й не мазано i нiгде не помальовано. Мiй тато чогось оце на старiсть зовсiм якось осунувсь. Не забувайте ж, панове, що пiслязавтра мої iменини. Приходьте так надвечiр. Я певний, що назбирається моїх товаришiв чимало, бо вже багацько з їх повидержували екзамени. Приходьте й ви, Ганно Иванiвно! Моя мама й сестра будуть вам радi.
- О, спасибi вам! Нехай вже iншим часом ми вдвох прийдемо до вас, бо, як я бачу, в вас буде тiльки ваше паничiвське товариство, - обiзвалась Галя.
- Нам доведеться побалакать про дуже поважнi справи, - сказав Радюк. - Час би вже нам заходжуваться коло роботи, коло практичного чогось. Вже в Петербурзi Костомаров та Кулiш почали видавати для народу книжечки на українськiй мовi, видали "метелики". Треба б нам побалакать, дещо обмiркувать i взяться за цю справу без жартiв i з завзяттям.
- То приймiть i мене до своєї спiлки. Ти, Павле Антоновичу, писатимеш для народу "метелики", а я фельєтони, бо це теж "метелики". Ти по-сiльськiй, а я вже по-своєму, по-мiському. От i будемо в спiлцi та в супрязi для загальної працi.
- Ну, це не дуже гарний буде для вас спiльник та супряжич, - сказав Радюк.
- Ще й який гарний спiлець вийде з мене. От побачиш! От поназдивишся! - жартував Кованько.
- А з вас i справдi вийшов би пречудовий фельєтонiст! - аж крикнув Дунiн-Левченко. - Не забувайте ж i ви про мої iменини. Приносьте свої фельетони, - просив на прощання Кованька Дунiн-Левченко.

- Добре! Спасибi за пам'ять! Як не вмру до завтрього, то прийду.
- Тiльки як йтимеш, то покинь дома свої фельєтони. Замкни їх у скриню на замок на два зводи, щоб часом не повтiкали та не потяглись наслiдцi за тобою в гостi на iменини, - жартував Радюк.
- Добре, добре! Але вже й менi час додому. Ходiм разом! Прощайте! Бувайте здоровi! Спасибi за шинку та за сiльську колендру, - говорив Кованько, прощаючись з Галею.
I вони похапцем одяглись i вийшли.

- Та стережись там у дворi, щоб часом не вискочив з дверей наш полковник та не застрелив тебе з своєї гармати! А то ще твої фельєтони й ноги задеруть серед двора, - говорив Радюк.
- Ще побачимо, чий батько дужчий: чи його гармати, чи мої фельєтони, - кричав з двора Кованько. - Може, не менi, а йому доведеться задригати ногами од моїх фельєтонiв, бо цей полковник обшахрував полк та з того й стулив собi оцей дiм, та ще взяв багату вихрестку, а вона йому прилiпила до дому ще й другий дiм. Мене нехай стережеться та не дуже нехай влучає.

Радюк з Галею вернулись в кiмнату. Галя кинулась мити посуд та прибирать з стола недоїдки та недопитки, наче переїди пiсля товаряки.

- Як же тобi здавсь мiй веселий товариш? - спитав Радюк в жiнки.
- Сказати по щирiй правдi, твiй веселий товариш чомусь не припав менi до

читати