Завантажити

молодий Радюк, i Галя милувались на волi тим виглядом, милувались своїм коханням i були щасливi без кiнця, без краю.

- Який дивний звiдсiля Старий город! Неначе цю красу я бачу в снi, неначе слухаю чудову казку й бачу усї дива "Тисяча однiєї ночi", - сказала Галя. - А все-таки як пригадаю, що менi вже не вертаться до нашої Масюкiвки, то мене бере жаль. Я б оце находилась тутечки, натiшилась, намилувалась оцим усiм та й до Масюкiвки ладна б вернуться хоч i зараз, в той неглибокий яр з вербами, на тi милi пригорки понад яром, в наш тихий, густий, та затишний, та запашний вишневий садочок!
I маленький сутiночок не то задуми, не то смутку промайнув по її виду, по її карих очах. Вона одвела очi од лиснючого та блискучого вигляду й неначе бачила спущеними додолу очима i той тихий довгий яр, i зеленi верби на яру, i густий затишний та запашний вишневий садочок, її душу поривала тиха поезiя ярiв та садкiв дуже, нiж блискуча краса Старого города.
- Ти, Галю, селючка зроду! Тим-то й пориває, й потягує твою поетичну душу той ярочок i той садочок. Забувай, серце, потроху той ярочок i вишневий садочок, бо ми мусимо з головою пiрнуть в цьому, зверху тiльки мрiйному та лиснючому Вавiлонi, в цiй бiганинi та тяганинї людського мiського життя.
Галя похнюпилась, похилила голову й трохи не заплакала.
Вони вернулись додому й по дорозi купили для Ликерii Петрiвни пляшку питного меду та пляшку вина. Ликерiя Петрiвна зараз налила сiакан меду й дудлила, закинувши голову назад, її куценькi товстенькi брови поїхали вгору й стали ще коротшi, неначе на лобi хто посадив два гудзики.

- Ну, та й спасибi вам за цей гостинець! Оце ж я заходжусь п'янствувать серед святого монастиря, бо дуже ласа зроду до меду! - аж гукнула Ликерiя Петрiвна. - Я таки добра ласiйка. Маю цей грiх на душi.

- А що! може, й ви признались на сповiдi на духу, як одна молодиця, що, мовляв, годувала в святу п'ятницю на Параски дитину молоком та забулась i ложку облизала, - жартував Радюк.

- Ви п'янствуйте собi на здоров'ячко, а нам же то завтра доведеться бiгати по магазинах та скуповувать усяку всячину на нове Галине господарство: i мебiль, i самовар, i горшки, й миски, - клопоталась стара мати.
- I макогона, серце, не забувайте! Тут, певно, в цих киян не знайдете нi макогона, нi друшляка, нi ковганки, бо то не село. Жарти жартами, а я, їй-богу, трохи чи не правду кажу, що не знайдете нi товкача, нi ковганки, бо цi київськi ледащицi не затовкують салом борщу, навiть i не заминають, i не засмажують засмажкою. Обiдала я iнодi в тих ресторанах. Борщ, серце, хоч свиням в корито або в помийницю! Пхе! - аж пхекала Ликерiя Петрiвна.
На другий день стара мати з Галею та Ликерiєю Петрiвною цiлiсiнький день вештались по магазинах та скуповували усяку всячину для молодих на нове господарство: i посуд, i мебiль, i куховарськi знаряддя, i лiжка, i усякi укривала й простирадла, ще й набирали для Галi усяке убрання.

Ввечерi стара мати лежала на лiжку аж блiда, аж тлiнна, трохи не стогнала, така,була втомлена од того клопоту та бiганини. В неї судомило ноги i все тiло обважнiло, неначе од якоїсь важкої хвороби.

Аж другого дня скiнчилась та бiганина. Аж перед вечором Олександра Остапiвна й Галя вже зовсiм скупились i поодвозили усi закупки на квартиру. З ними пiшла дивиться на квартиру й Ликерiя Петрiвна. Стара мати загадала зятевi зараз-таки почiплять образи, а Галя почiпляла вишиванi рушники й пообвiшувала ними обидва образи, котрими старi її благословили, ще й лампадку почепила в кутку перед образами.
В матерi чогось була думка, щоб часом вольнодумний зять не поставив, в куточку iншого будлiякого образа з iншого якогось культу або з культу Рибачкової обоженої Маргарити вкупi з Фаустом та з поцiлунками. Ще раз мати окинула оком свiтлицю, чи все було гаразд, неначе вона сама налагодилась тутечки доживать вiку; i всi вкупi вернулись в гостиницю, щоб перебуть вечiр та останню нiч. Стара мати й Ликерiя Петрiвна були такi потомленi, що ледве волокли ноги.

- Ой, коли б вже швидше тiкать додому з цього Києва! - говорив старий батько. - Цей Київ втомить тебе, неначе лиха година.

А мати сидiла та журилась. Важка дума неначе похилила її голову трохи не на самi груди: завтра вранцi треба було розпрощаться з дочкою.
Напились чаю мовчки, невесело. Усi були й потомленi, й змученi. Усi заранi розiйшлись на спочинок, бо вранцi треба було раненько вставать та виряджаться в дорогу. Усi спали мiцним сном, потомленi клопотами. Одна Масючка спала тривожним легким сном, як людина нiби спить i неначе не спить i через сон почуває i втому та клопiт минувшего дня, i журбу, i жаль на серцi. Рано-вранцi усi заворушились в кiмнатах, ще як почало зоряти й днiть. Почали лаштуваться, та виноситься, та вкладатись. Знов почалась довга без мiри та клопiтна бiганина та тяганина.
Знов три наймити й послушники завештались по коридорах, неначе посунулась весiльна перезва. Напившись чаю та влаштувавши й навантаживши повозки, усi стали перед образами й

читати