Завантажити

пiрнула в пружини! їй-богу, трохи нiг не задерла вгору.

- Ото було б за що розказувать на селi, якби ця оказiя трапилась з вами й справдi! - сказав Масюк.
- Вони говорять за квартиру, а в мене очi зорять по покоях. В кутках стоять фiкуси, листатi та високi, аж пiд стелю. Коли, серце, зирну я в куток, аж там за фiкусами з-за листу виглядає якийсь здоровий чи iдол, чи якась людська подоба зовсiм тобi голiсiнька. Стоїть, як мати народила, той iдол, обпершись лiктем об стовпець, ще й черево виставив. Нате, мовляв, дивiться! Менi аж нiяково було дивиться. Я аж почервонiла, так засоромилась, та, щоб не дивиться на ту непотрiб, повернулась на крiслi. Коли обертаюсь, аж пiд здоровецьким дзеркалом на мраморному столi стоять знов якiсь три красунi, голiсiнькi, як мати народила, i пообнiмались руками. Та вже й не додивилась добре, чи вони танцюють, чи хвицяють одна одну, достоту так, неначе три коняки в спасiвку стулились головами та одмахуються од гедзiв. А в дзеркалi одбивається ще три iдоли, такi самi достоту, ще й повернулись до моїх очей, вибачайте, задом, неначе виставили на показ усi сiм смертельних грiхiв з граматки. Вони розмовляють, а я вже не знаю, куди повертаться, та сиджу як неприкаяна, спустивши очi. А та господиня говоре та говоре, та таким тихим та приємним голосом. Мабуть, дуже добра людина.
Насмiлилась я знов та й думаю: "Дай зиркну, чи не вгляджу й тутечки десь в закутку таки" образiв, як в переднiшiй господi, в Рибачкової". Шукала очима, зорила по кутках, по стiнах, - нiгде тобi нема i признаки образiв, тiльки каторжнi iдолища тикають менi в очi свої розгорнутi граматки з смертельними грiхами.
Масюк зареготавсь на всю хату, Масючка й собi осмiхнулась.
- Павло Антонович назвав себе на ймення. I ця чогось залупала очима, неначе щось пригадувала... але не скривилась так химерно, як Рибачкова. Мабуть, знають або i тут чули за Павла Антоновича, - сказала панiя Висока.
- Мабуть, i ця чула за мене якiсь дурнi слихи, - сказав Радюк, - але їй за цi слихи, надiсь, байдуже: тiльки я пересвiдчуюсь, що мене i судять, i гудять по салонах.
- А зате ж ми знайшли собi в того злого полковника та в доброї полковницi пречудову й недорогу квартирку, - сказала Галя. - Ось, мамо, пiдете з нами та подивитесь.
- А я тiльки грiха набралась по самiсiньку шию, неначе вбрела десь ненароком в посiв з грiхового насiння, - бiдкалась Ликерiя Петрiвна. - Ще й сонечко не зайшло, як я спокутувала грiхи, а оце хоч iди до ченцiв та знов сповiдайсь.
- То й висповiдаєтесь, - сказав Радюк. - Гаразд, що недалечке ходить.
- А вже зроду-звiку не пiду з вами оглядать київських жител. Набралась грiхiв, як вiвця реп'яхiв. Буде менi втямки ця проща аж до нових вiникiв, - аж до другої петрiвки.
- Зате ж матимете за що розказувать знайомим сусiдам аж до другої спасiвки, - кепкував старий Масюк. - Настачите на всю околицю цiкавих київських новинок.

- Але оце ми зробили добру промашку по Києвi. Я виголодавсь, не знаю й як! Ходiм оце усi обiдать в ресторан! - сказав Радюк.
- Хiба мене понесете на руках, а сама я вже не спроможусь дiйти, - сказала Ликерiя Петрiвна. - Сказать по правдi, в мене от-от незабаром нарядяться пухирi або чиряки на пiдошвах.
- Та й ми не дiйдемо. Ноги щемлять, неначе їх хто ломакою молотив. Iдiть, серце, собi вдвох з Галею, а ми пообiдаємо вдома: є ще в нас чимало всякого поживку, є ще цiла шинка з плiчка, - сказала стара мати.

- А я б оце напилась питного меду-липцю! Я таки зроду ласiйка: люблю солоденьке, та добреньке, та смачненьке. Ой, смачний же тут отой питний мед! Од тiєї балачки та лайки з усякими Пришибитьками в мене аж в пельцi посохло.
- Та ходiм, Ликерiє Петрiвно! Я вам достану й питного меду, й вина! - сказав Радюк.
- Цур їм, тим ресторанам! Там мене обдеруть, як козу вовки. Тут у Києвi за все плати окроми: i за простирадло окроми, i за подушку окроми, i за отой "самограй" окроми, i за якесь дране укривало окроми, i за свiчку окроми, i за те, що сядеш i один ступiнь ступиш, - охроми, - говорила Ликерiя Петрiвна.
- Та там же в ресторанi не подаватимуть вам на стiл свiчок та подушок, - зауважила Галя.
- Та то я, бачте, говорю проти того, що тутечки деруть за все, неначе дiти з батька, - сказала Ликерiя Петрiвна.

Старi заходились коло плiчка, а молодi пiшли обiдать в ресторан. Пообiдавши всмак, вони пiшли на прогуляний в Царський садок, довго гуляли понад горами, милувались, виглядали на мiст, на Днiпро, на Аскольдову могилу, що притулилась на терасi пiд горою в зеленому деревi. Старий город пишавсь на горi, неначе виставляв проти гарячого сонця на показ усю свою дивну красу. Цiла група монастирiв i церков нiби з букетами золотоверхих бань, та баньок, та позолочених хрестiв сяла та лиснiла на май-ському сонцi, оперезана зеленими алеями на краєчку гiр. Пам'ятник святого Владимира неначе був намальований на оксамитi м'якого делiкатного блакитного неба.
Картина була лиснюча, мигаюча, мрiйна, неначе золотий зачарований вигляд у снi або в казцi. I

читати