Завантажити

оселi, од своєї господи; що Галя вже навiки вилинула з рiдного гнiздечка, вже вилинула й нiколи не вернеться до матерi, нiколи, до самої смертi.
Мати задумалась i засмутилась. I не йшла їй на думку їжа, нi напитки, нi навiть веселi слова та весела жвава розмова. Вона неначе перестала чути й жарти, й смiшки, не чула нiчого, за що розмовляли за столом, неначе вона опинилась сама десь в самотинi, неначе усi кудись повиходили з хати, десь подiвались i покинули її саму з її сумними думками та скорботою на серцi.
- Чом це ви, мамо, нiчого не їсте? Дивiться, як ми трiскаємо! Ще поїмо все, а ви зостанетесь голоднi, - сказала Галя з дитячим спочуванням до матерi.
- Їж, серце, їж, а за мене не клопочись. Я вже теперечки пiклуватимусь собою сама, бо тебе вже не буде в нашiй хатi, - одповiла Олександра Остапiвна й легенько зiтхнула.
- Ой, їж, стара, бо незабаром i качка полине з стола в небеса, куди вже полетiла ковбаса, - жартував Масюк.
- Не бiйсь, не ляжу спати голодна, - обiзвалась Масючка i взяла при тих словах качину кульшу в руки.
Але їжа зовсiм не йшла їй на думку. Вона поклала скибку паляницi на стiл, покинула й качину кульшу й знов задумалась, втупивши смутнi очi в веселий вид своєї єдиницi. I знов їй здалось, неначе усi десь зникли з очей, повиходили з хати.
- Чи це ви, Олександре Остапiвно, вже й зажурились? - крикнула Ликерiя Петрiвна. - Та так заранi! Переднiше хоч одговiйтесь, а тодi вже журитиметесь, скiльки схочете, бо журиться та вдаватись в тугу - це один з семи смертельних грiхiв.
- А ви й досi не забулись, скiльки тих смертельних грiхiв? - спитав Радюк.
- Авжеж, не забулась! Ще б пак забулась! Я не з роду забудькiв. Як вивчила напам'ять в граматцi усi грiхи, то й досi пам'ятаю од слова до слова, - сказала панiя Висока.
- А я зроду забудливий i через це їх геть дочиста усi позабував, - сказав Радюк.
- Бо то ви. То-то й ба? В вас, в молодих, теперечки й граматка, i всi смертельнi грiхи повиходили з моди, - говорила Ликерiя Петрiвна на здогад бурякiв, коли було треба моркви, - в вас все не по-давньому, а по-новому. Це якась погана поведенцiя пiшла в вас.
- Та це ти, стара, вже, певно, почала спасатись. Еге. так? Згадала, мабуть, за столом, що приїхала в Київ не ковбаси їсти та перцiвку пити, а на прощу, щоб спасать .душу. Може, ще тутечки й десь пристанеш до монастиря та й додому не вернешся? - жартував Масюк.
Але тi усi жарти одскакували од материного серця, як горох од стiни.
Вона нiчого не їла й сидiла мовчки за столом.

Попоївши всмак, Галя й Ликерiя Петрiвна кинулись прибирать з стола. Вiник панiї Високої й справдi став у пригодi.

Проворна Ликерiя Петрiвна побiгла в свiй номер, принесла вiник i зараз замела крихти пiд столом.
- Тепер, любий зятю, навiдаймось лишень до коней та оглядьмо, чи заклали за драбини сiно. Видаймо коням обрiк та нагодуймо наймитiв, - сказав Масюк.
- Потривайте лиш трошки! Ось i я пiду з вами, бо я ж сама собi й офiцерша, й офiцер! - гукнула Ликерiя Петрiвна, ставлячи вiник у куточок коло грубки. - Ось я зараз побiжу в свiй номер та одсиплю в припiл оброку коням.
- Та нате вам оцей кошик на обрiк! - сказала Галя. - Де ж таки в припiл!
- Є в мене й торбинка на обрiк. Це я, бачте, жартую, - сказала панiя Висока, вискакуючи з номера.
В номерi зосталась мати з дочкою.

В хатi стало тихо, ще якось мертвiше й тихiше пiсля жартiв та гармидеру.
- Оце ти, моя дитино, тепер вже неначе одрiзана скибка. Менi доведеться самiй сумувати та смуткувати в своїх покоях, - сказала Олександра Остапiвна до дочки.
- От i одкраяна скибка! Одкраяна, та не зовсiм-таки навiки. I ту скибку ви вкинули не старцевi ж у торбу, - обiзвалась Галя.

- Вкинула в торбу такому старцевi, якого дай боже усякому. Це правда, - сказала мати, - а все-таки вiн тебе одiбрав од мене, неначе викрав з дому найдорожче добро. Буде менi сумно без тебе в хатi, - говорила мати крiзь сльози й крадькома од дочки втерла сльозу.

- Не журiться, мамо! Ми з Павлом часто одвiдуватимемо вас. Ще й остогиднемо, як присурганимось до вас та навеземо вам маленьких пискунiв, - сказала Галя всмiшки.
- Я забрала б твоїх писклят собi в хату та й не пустила б їх додому, бо й своїх пискунiв в мене було не гурт-то, - сказала мати, оглядаючи й впорядковуючи поодчиненi чемодани.
Незабаром в коридорi застукотiла неначе череда. Хазяїни вертались з Ликерiєю Петрiвною, а за ними тупотiли наймити.

Масюк дав наймитам по чарцi. Масючка покришила добру четвертину сала, одкраяла хлiба й дала повечерять.
- Та глядiть менi шорок та вiжок! Чуєте! пiдкладiгь, про мене, собi пiд голови, щоб були вдома та не помандрували на точок.

Незабаром усi замовкли й почали позiхать. Усi якось ущухли одразу. Розмова якось не йшла.
- Час би хоч i спать. Дорога - не приятель, а ворог, хоч i не лютий: набила добре боки, - сказав Масюк, позiхаючи на два зводи.

I незабаром в номерах затихло. Радюк з Галею вийшли до свого номера. Масючцi чогось здалось, що Галя пiшла i

читати