Завантажити

на поле тодi, як ниви зеленiють та хвилюються зеленими хвилями, неначе море, коли колоски черкаються об голову, об вуха, коли ниви поцяцькованi синiми волошками та червоними макiвками, жайворонки висять в блакитному небi й дзвенять-дзвенять, неначе хтось в небi дзвенить срiбними дзвониками. Я люблю їздить на поле в жнива, коли усе сливе село вибирається в поле.
Поле оживає, ворушиться живими людьми, мов стає живе. Люблю кмiтить, як на постатях лягає жень кожного женця пiд серпами, неначе стерня застеляється жовтими хустками; як пiд косами лягають обважнiлi од зерна колоски, як покоси вкривають рядочками жовту стерню. Люблю дивиться, як поле вкриється довгими стайками полукiпкiв, усякими п'ятками, недокладками та недобiрка-ми, як стайки стоять, наче стисненi, по горбах та сугорбах в одну суцiльну масу або розходжуються по степах, неначе їх вкрили киргизькi силеннi череди та ватаги. Люблю наглядать, як скриплять вози з снопами, а од їх несе духом материнки та усякого зiлля.
- I я люблю це усе, - обiзвавсь молоденький Дунiн-Левченко. I вiн обернув очi до Радюка й осмiхнувсь. I легенький сутiнок сiльської поезiї проглянув через його яснi кругленькi очi, через червонi уста. То були яснi тихi очi полiщукiв. Очi свiтились таким тихим, таким мрiйним свiтом, неначе, вони ще й теперечки бачили лiсовикiв з зеленими бородами та зеленооких русалок ясної мiсячної ночi; неначе сам молодий хлопець, як i його давнi предки, на свої очi тiльки що бачив, як русалки блукають понад берегами, i розумiв, про що шумить лiс, за що говорять воли, за що шепочуть очерети та комишi в лугах.

- Практичний бiк сiльського господарства менi не до вподоби, - сказав Р.адюк, - разуразня тяганина, завсiднiй клопiт, завсiдня купiвля, продаж, усяка дрiбна снасть: тi ярма, занози, пiдгерстя, пiдтоки, вiйя, лушнi, ухналi, щаблi, стягели. Крий мати божа! Вони мене заморочили б на смерть, забили б менi памороки, запагубили б мої думи та мрiї. Я бiльше почуваю в собi потяг до науки; мiй розум все потягується до просвiтностi, - говорив Радюк.

- А в сiльському хлiборобському господарствi цi дрiб'язковi речi, цей клопiт - неминучi. Хазяйським оком воли ситi, - говорив Дунiн-Левченко, - та й падкуй коло цього! Та й пiклуйсь усею тiєю дрiбнотою щодня, щогодини.
- Як вовтузиться мiй тесть Масюк, - сказав Радюк.

- Авжеж так! I я до цього нездатний. I мене бiльше цiкавить здорова бiблiотека мого тата й дiда вольтерiянця. I з мого батька вийшов тiльки сякий-такий хазяїн; але вiн все скуповує книжки в свою бiблiотеку, виписує французькi та нiмецькi часописi та журнали, та перегортає, та перечитує їх. А коло хазяйства не дуже-то падкуе. Скрiзь недогляд. Економи, та усякi доглядачi, та пригоничi не дуже-то доглядають i крадуть, скiльки влiзе.

- Ото й з мене, мабуть, вийшов би такий достоту хазяїн, принаймнi пiд старiсть, - сказав Радюк.
- Отак само й з мене! - обiзвавсь Дунiн-Левченко. - Я радий, що оце з шiстдесятих рокiв в нас розпочалась сяка-така просвiтня ворушня в суспiльствi. Оце для мене цiкавiше, нiж усяке сiльське господарство та хлiборобство. Не хочеться менi закопувать себе на селi в глушинi.

- Але ми оце маримо та перекидаємось мрiями, неначе онуками, а вже час пiзнiй. Нашi, певно, швидко вернуться з лаври, а в мене в кишенi усi ключi од номерiв, - сказав Радюк.
I вiн похапцем пiдвiвсь i почимчикував просто по алеї. Його товариш, не звикший до швидкої ходи й трохи непроворний та длявий, ледве поспiшав за ним, дрiботячи своїми тоненькими та маленькими, як у панни, нiжками.
- Зайди до нас, коли маєш час! Познайомишся з моєю Галею, а що всього цiкавiше, побачиш нашу приятельку й сусiду, панiю Високу. Це таке диво, яке можна й за грошi показувать. Подумай тiльки собi, що вона приїхала на прощу з периною й своїм вiником, а свою упряж та мiшок а оброком позабирала в свiй номер i поховала пiд лiжко.
- Невже! - зареготавсь Дунiн-Левчепко на всю гору, так що аж спинивсь.
- Їй-богу, правду кажу! Оця надто практична людина не загине на селi! Кажуть, вона назгрiбала незлiченну силу грошей то з хлiба, то з сього, то з того: то з курей та качок, то з повiсом конопель, i держить їх в скринi чи в боднi в сувоях полотна, чи що, - сказав Радюк. - Ти зачепи зумисне її виразку й розтриюдь та роз'ятри трошки її; заговори нiби ненароком про Дарвiна або Спенсера. Але вона предобра й дуже статковита, статкує коло всього i в хатi, i на полi.
I Дунiн-Левченко зайшов з Радюком на подвiр'я. Радюк добре зробив, що похопився вернутись додому. В браму зараз-таки притюпали Масюковi конi, а за ними сунулась старомодна колiсниця Ликерiї Петрiвни, але вже без драниць i без перини, обсмикана й очепурена.
Радюк порекомендував усiм свого товариша. Старий Масюк запросив його до себе на чай. Усi полiзли вгору по крутих заялозених сходах. Послушник зараз подав самовар.
Галя заходилась засипать чай та налагоджувать на стiл, скоса оглядаючи молодого гостя. Ликерiя Петрiвна побiгла в свiй номер, щоб причесатись та причепуриться. Але

читати