Завантажити

Потiм вiн побiг до воза панiї Високої й знов здiйняв руки вгору, неначе до неба. Панiя Висока впала йому на руки й легенько скочила на землю, аж пiдскочила, мов резинова j онука.
Позлазивши, усi мерщiй рушили в гостиницю й зайняли три номерi пiдряд, потiм зараз вийшли надвiр i звелiли розвантажувать вози. Погоничi позганяли зверху порох. Курява пiднялась над возами, неначе серед cтепy на шляху. Поскидали з возiв хвартухи та накриття й почали вивертать з хур усяку вантагу. На возах незабаром скоїлось таке, як на чардаках на пароходах, коли вони причалять до пристанi й служники почнуть спорожнять їх позапорожнюванi здоровецькi шлунки, викидаючи на чар-дак усякi закупки, мiшки, клунки, кошики та жидiвськi бебехи. Погоничi й служники накинулись на хури, неначе татари на завойоване мiсто: стягали усякi мiшки, клунки, кошики, торби й торбинки, килими, укривала й подушки. Позад возiв на пiдтоках одв'язували мiшки з оброком для коней та усякi чемодани, поприкручуванi налигачами та ременяками з сирицi. Радюк набрав усякого добра в придане, а Масюк та Ликерiя Петрiвна кожний раз виїжджали з дому в Київ на прощу, неначе перебирались на нову кваргиру або на нове житло, тiльки без мебелi та дiжок.

Незабаром коло трьох повозок земля вкрилась усякими пакунками, неначе крамом на ярмарку, вивезеним на продаж.
- Ой, як же багацько понабирали усякого добра! - прохопивсь один слимак. - Чи ти ба!
- Понабирали, бо треба, моє серденько! В вас, в святому Києвi, i льоду серед зими не достанеш, господи прости та одпусти! Запас, бач, бiди не чинить, - говорила Ликерiя Петрiвна, стягаючи подушки з воза й кидаючи їх на руки погоничевi. - Як же пак не брати подушок, коли в вас в кiмнатах стоять тiльки голiсiнькi лiжка!
- Це правда! в нас подушок нема, i простирадел та укривал не "полагается". Навiть за грошi не достанете, бо їх не держимо. Подорожнi самi возять свої подушки та усякi укривала, - сказав слимак.
- А як хто часом приїде без подушок? - спитала панiя Висока. - Всi так i сплять, поклавши кулаки пiд голови?
- Так i сплять на кулаках або кладуть в голови хто штани, хто спiдницi, а хто чоботи або калошi наспiд, щоб було вище в голови, - обiзвався слимак.
- Спасибi вашому батьковi! Я не зугарна спать на чоботях та калошах. Спiть так ви самi, за монастирську покуту, а я iнакше спокутую свої грiхи, - сказала панiя Висока, витягаючи з задка перину.

- Невже, Ликерiє Петрiвно, ви оце й перину приперли до Києва? - сказав Масюк.
- Атож! Ви не часто буваєте в Києвi, то, мабуть, i позабували, яка тут в гостиницях догода. А я частенько-таки говiю, то й стала досвiдна. Було часом забудусь i а не вiзьму з собою перинки, то тi каторжнi повстянi матраци, неначе набитi жорствою або камiнцями, так надушать менi боки, що ребра болять три днi ще пiсля того, як вернусь додому. Я хотiла ще взять i здорову перину, та в вiз не влiзла. Так я оце вхопила та вкинула в вiз маленьку: все якось буде догiднiше, не так мулятиме в клуби.
- А ми з своєю старою по-козацькiй: пiдмостимо степового сiнця в'язку, то й не мулятиме в клуби, - сказав Масюк.

- Еге... за сiнце спасибi! Це добро коняче, а не людське. Я без перини зроду-звiку не засну й до свiту: все менi щось муляє та й муляє то в клуби, то в литки, навiть в п'яти. Я й на Дунай возила перину з собою за живоття мого небiжчика. Вiн на сiнi, а я таки на перинцi, - говорила Ликерiя Петрiвна, передаючи усякi клумаки та зашитi зверху полотном кошики.

- Чого ж то ви понабирали так багато в тих клунках та кошиках? - спитавсь Радюк.
- Понабирала усякого добра, бо тут у Києвi злиднi на злиднях та дорожнеча така, що й не доступишся. Деруть, як з батька, - сказала Ликерiя Петрiвна. - Оце напхала мiшок харчiв для себе й погонича: i хлiба й паляниць, i хлiба i до хлiба, i сала й масла, i цибульки й ковбасок, i шинку, i чаю й сахару i напекла маторженикiв та мнишикiв.
- Ого-го! цiлий ресторан привезли з Масюкiвки! - жартувала Галя. - То ми до вас в гостi!
- Просимо, просимо! хоч щодня! Буде чим вас вiтати, - сказала Ликерiя Петрiвна. - Он там в кошику й пляшка наливки, а друга - перцiвки.
- Та й я, признаться, вставив в кошик пляшку перцiвки, бо тут у Києвi горiлка кат зна яка! Але тiльки так, що й моя стара не бачила. Це потаєнцi од неї, бо, може, викинула б з кошика, щоб я не поїхав в Київ спасаться з пляшками.
- Отуди! А я думала, що ти не всунув в кошик цього добра, та й собi, потай од тебе, всунула пляшку настойки. В мене, бач, таки думка була за тебе й за зятя, - обiзвалася Масючка й засмiялась.

- Ну, то й гаразд зробили, бо двi пляшки якось лучче, нiж одна: не завадять нiкому, - сказав Масюк.
- А я забрала й ложечки, i чайник, i блюдечка, i графин на воду, бо тутечки в їх в гостиницi все якесь нечисте та смердяче; заткнула в кошик на всякий випадок i двi столовi ложки, - сказала Ликерiя Петрiвна.
- А то навiщо? - аж крикнув Радюк.

- Ат... так собi руки розхапались, то й капали в дорогу, що налапали, що було напохватi. Може, тут десь в

читати