Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

один анонiмний лист, потiм другий i третiй, чим Київ дуже славний. В тих листах обписували Радюка як небезпечну людину, як "недоброзамiрного", котрий має на думцi розмiзчить церкву й державу, котрий заметився страшною пошестю з Парижа й Нiмеччини, котрого не можна пускать нi в школу, нi в канцелярiю, i що його було б варто вкинуть в тюрму таки зараз. Його потрiпували скрiзь по багатих салонах. До Радюка почали чiпляться... Вiн просився на вищу службу, але його не прийняли. Радюк мусив покинуть Київ на який час i знайшов собi службу в Петербурзi, маючи надiю вернуться в Київ.
Чимало минуло часу. Чимало втекло води у Днiпрi. Ольга швидко забула Радюка. Новi знайомi, усякi випадки знесли з її серця любов до Радюка. Вона почала зовсiм забувать про його, i на його мiсце в Дашковичевiй гостиннiй з'являлись вже новi особи... До Ольги присватувалось чимало женихiв, але всi вони були й не дуже багатi, i не дуже гарнi. Пiсля Радюка навiть Кованько об'явився Ользi й просив її руки. Але якось в один день Ольга з матiр'ю, йдучи проз його магазин, побачили, як вiн сам продавав лойовi свiчки, стоячи за прилавком. Другий раз вони поїхали до банi, а ту баню взяв на оренду Кованько, i, пiд впливом нових реальних iдей, часом сам стояв в конторцi й продавав бiлети. Раз якось Ольга з матiр'ю пiдступили до конторки за бiлетами i вгледiли там Кованька. Ольга трохи не згорiла од сорому й трохи не зомлiла. Вона зараз пiсля того написала до Кованька й дала йому гарбуза. Довго не траплявся їй такий жених, котрий пiдходив би й пiд її iдеал i припадав хоч трохи до вподоби.

Але раз якось влiтку Ольга з матiр'ю гуляла понад Днiпром на шосi. Пiсля дощу на шосi не було анi порошиночки! Днiпро стояв тихий i ясний, як дзеркало. На крутих горах зеленiло дерево, не ворушачи анi листочком! Подiл дрiмав i наче плавав на водi, одкидаючи в Днiпрi вершечки церков i дзвiниць. На горах коло Владимирового пам'ятника, в Царськiм садку, на шосi скрiзь сновигала публiка. Київ гуляв, дихав свiжим повiтрям. Ольга зайшла з матiр'ю по шосi далеченько. Вони обидвi стали на мiсточку, поспирались на залiзнi штахети й дивились, як чудовий мiст висiв над водою й одбивався в водi, як пароход тихо коливався серед Днiпра. Проз їх проходило багато людей, пролiтало по мосту багацько екiпажiв, i всi пани й паничi задивлялись на Ольгу. В лiтнiй сiрiй сукнi, повненьким своїм лицем, де блищали темнi очi, не втративши нi крапельки свого свiту й вогню, вона принаджувала очi всiх, грацiозно спираючись на гратки одним лiктем i ставши боком до Днiпра так, щоб її бачили всi прохожi.
По шосi катав екiпаж, скiльки було сили й прудкостi в коней! Конi бiгли, неначе поносили, порозкидавши голови на обидва боки й позгинавши дугами шиї. В екiпажi сидiв вiйськовий з полковницькими еполетами. Його повне лице було гордовите, i червонi губи надутi. З пихою кидав вiн очима на гуляючих дам, одкинувши назад голову. Ольга здалеки вгледiла його й повернулась вся до його. Вона його впiзнала. А полковник, тiльки що порiвнявся з ними, зирнув за неї оком i торкнув погонича. Той осадив назад баскi конi; конi неначе сiли й спинились. Полковник зiйшов з екiпажа й почав гулять. Вiн почав придивляться до Ольги. "Вона й не вона! - думав вiн, та все крутився то сюди, то туди. - Вона чи не вона та чорнява красуня! Здається, вона!" - думав вiн, та все гуляв, навiть став коло штахетiв, сперся i все поглядав на Ольжин чудовий профiль, на червонi, як калина, губи.
Ольга глянула на огрядного полковника й зараз впiзнала того знайомого офiцера, котрий колись у клубi романсував з нею й навiть ще тодi сподобався їй своєю смiливiстю, комплiментами, петербурзькою рiднею й гордим аристократичним видом. Вона сама зачепила його.
- Чи вже ж ви мене не впiзнаєте? - сказала вона йому весело й ласкаво.
- Чи вже ж це ви, Ольго Василiвно!

- Як бачите, я! Мабуть, я стала стара, коли ви мене не впiзнали.
- Ой, якi ви стали, якi ви стали! - сказав вiн.

- Така стала, що ви насилу мене впiзнали, - сказала, смiючись, Ольга.
- То прошу ж у вас дозволу бувать в гостях у ваших рiдних.
- Коли ви того бажаєте, то я прошу вас од щирого серця, - сказала Ольга й порекомендувала його матерi.
Полковник вже й не покинув Ольги. Вiн попросив їх у той екiпаж, в котрому сам сидiв, i завiз їх до Дашковичевого дому.

Через мiсяць в тiй самiй церквi, де колись вiнчалась Степанида й Марта, вiнчалась Ольга з тим полковником. Всi люди говорили, що не бачили ще такої гарної молодої й такого одутловатого ситого бурбона. Вони вiнчались на пiдмостках, обгороджених штахетами. Як ступив молодий, вже сивуватий, на тi пiдмостки, то вони аж задвигтiли й загули, так що всi осмiхнулись.
Полковник завiз Ольгу десь далеко, одначе швидко вернувся до тестя, бо, як потiм виявилось, в його тiльки й було добра, що еполети та полковницький мундир. Ту маєтнiсть, про котру вiн колись торочив Ользi на балу, давно спродали за його давнi офiцерськi довги.

Радюк, послуживши кiлька рокiв в столицi, вернувсь в Київ.

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери