Електронна бібліотека/Проза

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити

виджу, - зачав було знов Леон, але другi жиди перебили його, потверджуючи вповнi слова Iцика Бауха i додаючи ще вiд себе богато подробиць. Треба сказати в честь бориславським робiтникам, що вони зразу добре порозумiли свою справу i бодай по той час нiкотрий з них не зрадив жидам, яка була цiль їх сходин i що ураджено на їх радi. Впрочiм, може бути, що й далеко не бiльша часть робiтникiв чула та розумiла все доразу, що й до чого було ураджено: тi, котрi розумiли, не висказували сього жидам, а тi, що не розумiли, то й не могли їм багато цiкавого сказати. То тiльки дiзналися жиди, що мiж робiтниками робляться якiсь складки, що вони хотять самi допомагати собi i що до всього того нарадив їх муляр Бенедьо Синиця!
- Бенедьо! Той, що у мене нафтарню мурував? - скрикнув зачудуваний Леон.
- Той сам.
- Складки? Помагати собi? Гм, я й не гадав, щоби у Бенедя було на тiлько розуму. Мулярський помiчник, родився i вирiс в Дрогобичi, - i вiдки вiн до всього того прийшов?
- Е, чорт го там побери, вiдки прийшов, то прийшов! - зафучав Iцик Баух. - Але як вiн смiє нам ту людей бунтувати? Пiслати до Дрогобича по шандарiв, най в ланцюги та шупасом вiдсиi
- Але прошу вас, панове, - сказав, зупиняючись, Леон, - я не розумiю, чого се ви так тривожитесь? Що в тiм усiм страшного? Я бував по Нiмеччинi, там робiтники всюди сходяться, радяться, складаються, як їм захочеться, i нiхто їм того не боронить, i нiхто того не лякається. Противно, розумнi капiталiсти ще й самi їх до того заохочу'ють. Там кождий такий капiталiст як говорить до робiтникiв, то раз у раз у нього на язицi Selbsthilfe та й Selbsthilfe . "Помагайте самi собi, всяка постороння помiч для вас на нi на що не здасться!" I гадаєте, що зле на тiм виходять? Противно! Як робiтники самi собi помагають, то значить, що вже капiталiст не потребує їм помагати. Чи там окалiчiє хто на фабрицi, заслабне, постарiється - Selbsthilfe! Най собi роблять складки, най собi помагають самi, аби тiлько ми їм не потребували помагати? А вже ми будемо старатися, щоби їм роги не надто високi росли: скоро що троха зачнуть носитися бутно, а ми цап - плату знижимо, i свищи тодi тонко, так, як ми хочемо!
Леон виговорив усю тоту бесiду з таким запалом внутрiшнього переконання, що в значнiй частi успокоїв i потiшив своїх слухачiв. Один тiльки грубий червононосий Iцик Баух недовiрливо хитав головою, i коли Леон скiнчив, вiн, важко вiдсапуючи, сказав:
- Ох-ох-ох! Коби-то воно так було, як ви кажете, пане Гаммершляг! Але я боюся, що воно не так буде. Що нашого робiтника, дикаря, бойка, рiвняти до нiмецького! Де нашому робiтниковi до якої розумної Selbsthilfe? Ох-ох-ох, Gott ьber die Welt! A якби вiн Selbsthilfe порозумiв так, що треба брати за ножi та рiзати жидiв? Га?
Всi слухачi, не виключаючи й самого Леона, стрепенулися на тi зловiщi слова, морозом подернуло у них за плечима. А до того в тiй хвилi коло них перейшла з гомоном юрба рiпникiв, з-помiж котрих, о цiлу голову вищий вiд усiх, вистирчував понурий Сень Басараб. Вiн грiзно позирав на жидiв, а особливо на Бауха, свого принципала. Бауховi вiд його погляду чогось недобре зробилося, i вiн замовк на хвилю, поки юрба не перейшла.
- От, дивiть, якi вони, - говорив вiн, коли рiпники пропали в темнiм закаулку, - дичина, та й годi! От той високий серед них - вiн у мене робить - чи не цiлковитий медвiдь? Та ви тому лиш писнiть слово Selbsthilfe, а вiн зараз возьме нiж та й-зарiже вас!
Але Леон, а за ним i другi жиди почали перечити Бауховi. Вони тим живiше перечили йому, чим бiльше самим було лячно, i, переконуючи його, що небезпеченства нема нiякого, старалися, властиво, переконати о тiм i себе самих. "Що то воно так зле не є, - говорили вони. - Люд наш, хоть, може, незугарний i непривiтливий на вид, не в такий злий i кровожадний, як здається Бауховi. I що случаї правдивої, порядної спiлки i у нас не рiдкi, i людям тутешнiм зовсiм не чужi. I що коли б мало було прийти до яких "непорядкiв", то було би вже прийшло зараз по першiм зборi. I що Бенедьо - чоловiк слабовитий i характеру лагiдного. I що Леон зараз завтра поговорить з ним i розпитається його о все, i що Бенедьо мусить йому все чисто розповiсти, бо пiд певним зглядом Бенедьо зобов'язаний йому, Леоновi, до вдячностi, i що наперед можна впевнитися, що небезпеченство нiяке нiкому не грозить.
- Ох-ох-ох, де бiльше язикiв, там бiльше й мови! - говорив невмолимий Баух. - Але я вам раджу: не вiрте тим розбiйникам, розбийте їх складки, а особливо знижiть їм плату так, щоби, собака, один з другим не мав за що й продихати, то тодi їм i складок усяких вiдхочеся!
- Еге-ге, будем видiти, чи вiдхочеся! - проворкотiв крiзь зуби Сень Басараб, котрий поза кошари i плоти пiдповз iд тому мiсцю i, розумiючи добре жидiвський жаргон, котрим розмовляли жиди, пiдслухав усю тоту розмову. - Еге-ге, побачимо, небораче, чи вiдхочеся! - воркотiв вiн, здвигаючися на ноги з-за плоту, коли жиди розiйшлися. - Коби лиш тобi борше дечого другого не вiдхотiлося!
I, розпустивши ноги, Сень



Партнери